Розділ 11

«Минуле залишає сліди, але тільки від нас залежить, чи стануть вони шрамами, чи основою для чогось нового.»

Ранок був тихим і прохолодним. Мег уже виходила з дому, поправляючи рюкзак на плечі, коли побачила, що біля воріт стоїть Кріс. Він обперся на огорожу, тримаючи руки в кишенях, і, здавалось, чекав саме на неї.

— О, нарешті! — усміхнувся Кріс, коли побачив її. — Я вже думав, ти вирішила проспати і залишити мене йти самому.

— Ага, звичайно, — хмикнула Мег, закочуючи очі. — Це при тому, що саме ти писав мені повідомлення, ніби я мала тебе будити. Вибач, але у тебе ж, здається, є будильник?

— Будильник, може, й є, але він — підлий зрадник, — з удаваною серйозністю відповів Кріс. — Тому я й переклав цю святу місію на тебе.

— Святу місію? — засміялася Мег. — Та я мала б тобі ще й каву в ліжко приносити?

— А чому ні? — зробив вигляд здивованого він. — Репетиторство — це ж комплексна послуга. Ранковий підйом, навчання, моральна підтримка. Повний пакет!

— Повний пакет, ага… — пирснула Мег. — Тільки в тебе він називається «знайди дурепу, яка все зробить замість тебе».

— Ідеально, — з серйозним обличчям підсумував Кріс. — Вітаю, ти підписала контракт.

Мег засміялася, і вони пішли дорогою разом. Їхня розмова була легкою, сповненою дрібних жартів, і дівчина навіть не одразу помітила, як вони зустріли компанію. Попереду вже йшли Ліам, Нейт, Грейс та Олівія, що весело перемовлялися між собою.

— О, дивіться-но! — підняв брови Ліам, коли побачив їх. — Невже Кріс і Мег разом ідуть до школи? Оце так поворот!

Грейс з Олівією переглянулися і стримано засміялися.
— Справді, — підтакнула Грейс, — ще трохи, і подумаємо, що ви тепер нерозлучні.

Кріс одразу відреагував, не давши Ліаму розгорнути тему далі:
— Ага, — зухвало посміхнувся він, — а ви з Грейс, випадково, не плануєте теж стати "нерозлучними"? Бо я бачу, Ліам щось занадто часто поруч.

Це викликало сміх у всієї компанії. Ліам скривився, але жартівливо підняв руки:
— Та ну, яке ще "нерозлучні"? Не вигадуй!

— Не вигадуй? — підняв брови Кріс. — Та ви вчора півгодини стояли біля шкільних дверей і про щось шепотілися. Я вже думав, що там освідчення відбулося.

— Кріс! — вигукнула Грейс, почервонівши. — Нічого такого не було!

Компанія вибухнула сміхом. Мег теж сміялася, але раптом почула, як Нейт обережно кинув:
— Та досить, у нас тут не тільки нові парочки плануються. От ще недавно Кріс дражнив Мег на кожному кроці, а тепер — дивись, як гарно йдуть разом.

Ліам підхопив, майже сміючись:
— Точно. Пригадуєте, як він у спортзалі голосно назвав її «жалюгідною невдахою» на очах у всіх, коли вона впустила м’яч? І ще жартував, що в неї руки «виросли не з того місця».

— Або коли на уроці він спеціально вирвав у неї зошит і почав читати вголос її нотатки, роблячи смішні голоси, — додав інший. — А потім пустив зошит по класу, щоб усі поржали.

— А ще ж був момент, — Ліам нахилився вперед, ніби смакуючи спогад, — коли він підклав на її стілець папірець із написом «королева ботанів». І весь клас сміявся, коли вона сіла. Ти ж пам’ятаєш?

Хлопці розсміялися.

Мег усміхалася натягнуто, ніби намагалася показати, що їй байдуже. Але всередині щось стискалося. Її щоки горіли, дихання стало уривчастим. Перед очима виникли ті сцени: сміх однокласників, крики, відчуття, що земля йде з-під ніг. Вона тоді хотіла зникнути, провалитися крізь підлогу.

Кріс бачив, як її усмішка зникла, як очі потемніли й наповнились тим самим болем, що він колись сам туди засадив.

Він різко зупинився.

— ГОДІ! — його голос прорізав розмову так, що всі здригнулися.

Хлопці ошелешено замовкли.

— Ми ж просто жартуємо… — невпевнено промовив Ліам, але в його голосі вже не було колишньої бравади.

— Це не жарти, — різко відрубав Кріс, глянувши йому прямо в очі. — Ви навіть уявлення не маєте, що це для неї було.

Його щелепа стиснулася, погляд потемнів. Це був не просто захист — у його голосі звучала вина, яку він носив у собі.

Мег відчула, як у ній все перевертається. Вона чула ці слова вперше від Кріса. Він ніколи не заступався за неї. І саме тому ця мить здалася такою гострою, майже болісною.

Нейт кинув погляд на Мег і вже зрозумів, чому Кріс так різко відреагував.
— Добре, все, відпускаємо тему, — він махнув рукою, намагаючись розрядити атмосферу.

Дівчата теж відчули напруження. Олівія й Грейс швидко перемкнули розмову на щось легше, питаючи, чи всі зробили домашнє з літератури. І компанія поволі знову загомоніла, ніби нічого й не сталося.

Але Кріс ішов поруч із Мег і відчував, як сильно йому хочеться сказати щось іще. Йому було важливо, щоб вона знала: він справді бачив її, а не минуле, яке колись сам створив. Він нахилився трохи ближче, щоб лише вона почула:

— Не слухай їх. Вони інколи несуть нісенітниці, — його голос був тихим, майже вибачливим.

Мег кивнула, не піднімаючи на нього очей. Вона не хотіла, щоб він бачив, як у ній борються два почуття — спогади і те дивне тепло, яке він давав їй останнім часом.

— Все нормально, — вона відповіла майже шепотом, хоча нормально не було.

Кріс трохи стиснув губи, але більше нічого не сказав. Він вирішив зачекати.

Вони вже майже підходили до школи. Сміх знову лунав, але десь всередині залишився осад. Кріс знав — він мусить поговорити з нею пізніше, без свідків.

Після першого уроку ми вийшли в коридор усією компанією. Було відчуття, ніби клас ожив — сміх, розмови, хтось біг до буфету, інші залишалися біля шафок. Ми з Олівією й Грейс зупинилися біля вікна, а хлопці одразу ж підтягнулися ближче.

— То що, посидимо разом на перерві? — запропонував Ліам, закинувши руки собі за голову з безтурботним виглядом.

Я зустрілася поглядом із Грейс, і ми обмінялися хитрими усмішками.
— О, ні, — протягнула вона з удаваною серйозністю. — Нам треба серйозно поговорити. Знаєш, дівчачі справи.