Розділ 5

Деякі стіни зводять, щоб захистити себе. Але іноді вони лише чекають, щоб хтось їх зруйнував.

Кімната Кріса була зовсім не такою, як решта будинку. Вона все ще мала той самий холодний мінімалізм, але в ній хоча б відчувалася якась присутність життя. Кілька книг стояли на поліці, не ідеально рівно, а так, ніби їх справді читали. На столі лежали розмотані боксерські бінти, поряд — пара спортивних рукавичок. У кутку стояла велика чорна сумка, з якої виднілася форма для тренувань. Це виглядало… більш особисто.

Мег повільно зайшла в кімнату, озираючись.

— Тут краще, ніж у решті будинку — зізналася вона, провівши пальцями по гладкій дерев'яній поверхні столу.

Кріс зачинив за нею двері і хмикнув:

— Дякую за комплімент.

Його голос був легким, але в очах промайнув знайомий лукавий блиск. Мег кинула на нього погляд, і помітила, як куточки його губ ледь помітно смикнулися в усмішці.

— Де ми будемо займатися?

— Тут. — Він кивнув на письмовий стіл. — Сідай.

Мег пройшла вперед і поставила свої зошити на стіл. Вона відчувала на собі погляд Кріса, і цей погляд змушував її почуватися трохи некомфортно. Вона підняла очі.

— Що?

— Нічого. — Кріс спокійно сів навпроти, все ще не відводячи від неї погляду. — Просто думаю, чи вдасться тобі сьогодні мене чомусь навчити.

Мег закотила очі, але куточки її губи теж смикнулися в усмішці.

— Ти ж знаєш, що мені завжди вдається — впевнено відповіла вона, відкриваючи підручник.

— Подивимось.

Його голос був спокійним, майже байдужим, але в темно-карих очах знову промайнув виклик. Той самий виклик, який з'являвся щоразу, коли він намагався довести, що він сильніший, кращий, розумніший.

Мег знала цей вираз. Він завжди з'являвся на його обличчі перед тим, як він говорив щось різке, щось, що змушувало інших відчувати свою неповноцінність. Але сьогодні вона не збиралася програвати йому навіть у словах.

Вона зустріла його погляд, нахилившись ближче.

— Ти ще не зрозумів, Кріс? Я завжди виграю.

Його брови ледь помітно сіпнулися.

— Подивимося, Меган.

Він вимовив її ім'я повністю, з легким натиском, ніби перевіряючи, як вона на це відреагує.Вона усміхнулася.Гра почалася.

Мег розгорнула підручник, пробігаючи очима знайомі рівняння. Вона була впевнена, що цей раз змусить Кріса нормально вчитися, а не просто витрачати її час.

— Окей, — почала вона, перевертаючи сторінку. — Почнемо з останньої теми, яку ми проходили.

Вона підняла голову, щоб переконатися, що його Крісє слухає, але замість цього впіймала погляд. Його ліва рука лежала на столі, а пальці ледве помітно постакували по дерев'яній поверхні. Його погляд був спрямований не на книгу, а прямо на неї.

— Що? — здивовано запитала вона.

Кріс не відвів очей.

— Ти завжди така серйозна?

Мег підняла брови.

— Серйозна?

— Коли йдеться про навчання.

Вона зітхнула, схрестивши руки на грудях.

— Якщо ти вирішив мене відволікати замість того, щоб займатися, то скажи прямо.

Кріс злегка посміхнувся, але потім підняв руки вгору, здаючись.

— Добре, добре, не злися. Давай почнемо.

Мег невдоволено кивнула і знову опустила погляд у підручник.

— Гаразд, через те що ти  весь час прогулював уроки, ми почнемо з простого. Ось рівняння. Спробуй розв'язати його.

Вона написала приклад на його зошиті, а потім простягнула йому ручку.

Кріс узяв її, але не поспішав починати. Він поглянув на рівняння, потім перевів погляд на Мег.

— Ти реально думаєш, що я не зможу це розвязати ?

— Ну, якщо не будеш тягнути час, можливо, я навіть здивуюся, — піддражнила вона.

Він скептично хмикнув і, не відводячи очей, почав писати.

Мег не могла не помітити, як рухалася його рука — впевнено, без вагань. Він навіть не намагався вгадати відповідь, а відразу написав рішення.

Через кілька хвилин він відклав ручку і відсунув зошит до неї.

— Готово.

Мег поглянула на запис і не змогла приховати здивування.

— Це… правильно.

Кріс схилив голову набік.

— Ого, я правильно щось зробив? Невже це вперше?

Вона закотила очі.

— Просто я думала, що ти взагалі не розумієш цю тему.

— А може, я просто лінивий?

Мег подивилась на нього, не знаючи, чи він жартує, чи говорити серйозно.

— Тобто ти міг би нормально навчитися, але тобі просто лінь?

Він знизав плечима.

— Щось типу того.

Мег глибоко вдихнула, щоб не сказати щось уїдливе.

— І якого біса ти змусив мене витратити час на заняття, якщо тобі просто лінь?

Кріс задумливо дивився на неї.

— Хто знає? Може, мені просто подобається, коли ти на мене злишся.

Її обличчя на мить застигло, але потім вона з силою закрила підручник.

— Знаєш що? Давай перевіримо твою теорію. Даси ще відповідь на три таких приклади. Якщо зробиш правильно — більше не будемо займатися.

— І що тоді?

Мег усміхнулася, схрестивши руки.

— Тоді я перестану витрачати на тебе час.

Кріс дивився на неї кілька секунд, а потім знову взяв ручку.

— Ну добре, пробуємо.

Він почав писати, а Мег мимоволі спостерігала за ним. Його серйозне обличчя, темні очі, які важливо слідкували за рівняннями. Він не виглядав людиною, якій просто байдуже.

І тоді вона зрозуміла.Він не був ліновим. Просто йому було наплювати.Чому?Це питання раптом застрягло у неї в голові, і вона не могла його позбутися.

Кріс мовчки розв'язував приклади, стискаючи в пальцях ручку. Його брови ледь зсунулися, а на обличчі з'явилася знайома тінь роздратування — щось явно не виходило.

— Чорт… — пробурмотів він, різко клацнувши ручкою.

Мег придивилася до його зошита.

— Ти помилився тут, — вона вказала пальцем. — І через це в тебе далі все пішло не так.