Розділ 4

"Іноді найнеочікуваніші домовленості можуть змінити більше, ніж просто розклад занять."

Будильник надривно дзвенів, але Мег уже не спала. Вона лежала на спині, втупившись у стелю, і збиралася з думками перед тим, як піднятися. Кімната була залита ранковим світлом, яке пробивалося крізь легкі білі штори. Її каштанове волосся розсипалося по подушці, і вона трохи роздратовано прибрала його з обличчя.

Піднявшись, Мег швидко натягнула зручний светр і джинси. Вона знала, що мама вже пішла на роботу — як завжди.

Кухня зустріла її тишею та легким ароматом кави. На столі стояла записка, написана маминим впевненим почерком:

"Гарного дня, люба! Я залишила тобі трохи грошей на ланч. Не забудь поїсти. Люблю тебе."

Мег зморщила губи в невеликій усмішці. Її мама завжди була зайнята — робота займала майже весь її час. Вони бачилися не так часто, як Мег хотілося б, але вона знала, що мама її любить. Просто в її житті завжди було так багато справ…Вона швидко схопила яблуко, кинула в рюкзак зошити і вийшла з дому, направляючись до школи.

У шкільному коридорі було, як завжди, гамірно. Хтось поспіхом біг на урок, хтось стояв у групах, обговорюючи останні плітки, а дехто ліниво тинявся, не надто поспішаючи виконувати шкільні обов’язки. Повітря було наповнене шумом голосів, дзвінким сміхом і звуками закриваючихся шафок.

Мег стояла біля своєї шафки, відкривши її та дістаючи підручник з математики. Вона спробувала налаштуватися на новий день, ігноруючи втому, що ще залишалася після недоспаної ночі.

— Не хочеш сьогодні змінити обстановку?

Вона здригнулася від несподіванки і різко обернулася. Перед нею стояв Кріс, як завжди, з тією самовпевненістю, що майже дратувала її. Він спокійно спирався плечем об сусідню шафку, схрестивши руки на грудях. Його темне волосся було трохи розкуйовджене, наче він щойно провів по ньому рукою. Карі очі уважно дивилися на неї, вловлюючи найменші зміни в її виразі обличчя.

— Що? — Мег примружилася, спробувавши зрозуміти, що він задумав.

— Наше заняття з математики, — пояснив Кріс, не зводячи з неї погляду. — Як щодо того, щоб провести його в мене вдома?

Вона автоматично схрестила руки на грудях, ніби захищаючись від його погляду.

— І чому це раптом?

— Просто не люблю займатися в школі, — відповів він, знизуючи плечима. — Тут шумно, задушливо, а ще мене дратує відчуття, що за нами хтось постійно спостерігає.

Мег зморщила лоба. Він мав рацію. Навколо них завжди крутилася чиясь увага, особливо зараз, коли вони почали проводити більше часу разом. Вона сама не раз ловила на собі зацікавлені погляди однокласників, які намагалися розгадати, що між ними відбувається.

— Я не знаю… — пробурмотіла вона, скептично дивлячись на нього.

Кріс мовчки дивився на неї, злегка нахиливши голову. Його погляд був пронизливим, ніби він намагався прочитати її думки.

— Добре, тоді зробимо так: одне заняття у мене, наступне — у тебе. Будемо чергувати, — запропонував він.

Мег склала губи в тонку лінію. Він справді був наполегливим. Але… Це звучало справедливо.

Вона перевела погляд на його обличчя, намагаючись знайти в ньому якийсь підступ. Але Кріс виглядав цілком серйозним. Не було тієї звичної насмішкуватої посмішки чи грайливого виразу в очах.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Але якщо ти почнеш поводитися дивно, я піду.

Кутики його губ злегка смикнулися, і в карих очах промайнув якийсь блиск, якого вона не змогла розгадати.

— Домовились, — легко погодився він.

Мег відчула, як її серце в грудях б’ється трохи швидше, ніж зазвичай. Вона не знала, чому її нервувала ця угода. Це ж просто навчання… Так?

Заняття минули швидко, але Мег не могла позбутися відчуття, що зробила щось не так. Весь день вона ловила на собі погляди—чи то Олівії з Грейс, які явно хотіли поговорити про Кріса, чи інших однокласників, які, здається, вже почали щось запідозрювати. Але її найбільше хвилювало навіть не це.

Що вона взагалі витворяє?

Вона погодилася займатися з Крісом у нього вдома. Коли це стало нормою? Від коли вона настільки комфортно спілкується з ним?

Після останнього уроку Мег вийшла в коридор, намагаючись зосередитися на своїх думках. Вона хотіла забрати речі з шафки та якнайшвидше піти додому, але раптом почула знайомі голоси.

Кріс.

Вона не одразу зрозуміла, чому зупинилася. Її ніби щось підштовхнуло прислухатися.

— …то що це взагалі таке? — пролунав голос Нейта. — Ти проводиш із нею занадто багато часу.

— Це просто навчання, — відмахнувся Кріс.

— Просто навчання? — саркастично повторив Ліам. — Слухай, ти бачив себе з боку?

— Ви обидва занадто багато думаєте, — буркнув Кріс.

Мег ледь дихала. Вона визирнула з-за шафок і побачила їх трьох — Кріс стояв спокійно, руки в кишенях, його обличчя залишалося беземоційним, але очі… В його погляді було щось, що вона не змогла розгадати.

— Гаразд, — продовжив Нейт. — Якщо це дійсно просто навчання, то чому ти запропонував їй займатися в тебе вдома?

Кріс закотив очі.

— Тому що в школі шумно, і я не хочу, щоб хтось ліз у наші справи.

— Наші справи, — передражнив Ліам, усміхаючись. — Ох, друже, ти навіть не помітив, як ти говориш про неї.

Кріс нічого не відповів, лише стиснув щелепу.

— Слухай, мені все одно, що ти там задумав, але будь обережним, — серйозніше додав Нейт. — Бо якщо раптом…

— Якщо що? — перебив його Кріс, раптом змінюючи тон на гостріший.

Настала пауза.

— Забудь, — Нейт похитав головою. — Просто дивно це все.

Мег різко відсахнулася від шафки, серце скажено билося. Вона не знала, що саме її зачепило. Те, що вони обговорювали її? Чи те, як Кріс їх відшивав?

Їй потрібно було швидше звідси йти, поки хтось не помітив, що вона слухала їхню розмову.