Розділ 1

Можливо, цей урок не змінить твої оцінки, але, гадаю, він змінить щось більше

Мег сиділа на своєму ліжку, зігнувши ноги до грудей і поклавши на них підборіддя. Її улюблена ковдра, яка зазвичай приносила тепло й затишок, тепер здавалася просто шматком тканини. У голові крутилися думки, які не давали спокою.

"Репетиторство з Крісом. Чи це справді відбувається? Чи я це вигадала?"

Щоразу, як вона промовляла ці слова подумки, її серце стискалося. Важко було зрозуміти, що гірше: той факт, що це дійсно правда, чи страх перед тим, що станеться завтра.

Вона подивилася на стіну перед собою, де висіла дошка з її улюбленими фотографіями. Там були моменти щастя: сімейний пікнік, смішне селфі з Олівією та Грейс, фото з минулого літа, коли вони разом гуляли в парку. Всі ці картинки нагадували їй про те, що колись було легко.

А тепер? Тепер у її житті була одна велика темрява, що називалася Крісом.

"Чому саме я? З усіх людей у цьому класі, чому обрали мене?"

Це питання вона ставила собі знову й знову. І кожного разу відповідь була однакова — мовчання.

Мег нервово перебирала сторінки книги, що лежала на її колінах. Вона навіть не пам'ятала, коли востаннє могла нормально читати. Зазвичай книги були її притулком, її місцем, де вона могла сховатися від реальності. Але цього разу вони не працювали.

"Репетиторство... Що це взагалі означає? Я маю сидіти з ним в одному кабінеті, допомагати йому вчитися? Це ж якийсь жарт! Він ніколи не слухатиме мене. Він лише насміхатиметься, як завжди."

Мег стиснула книгу в руках. Її пальці тремтіли, але не від холоду. Вона відчувала, як знову накочується хвиля страху.

Вона поклала книгу на тумбочку поруч із ліжком і простягнула руку до телефону. Їй потрібно було з кимось поговорити. З кимось, хто зможе її зрозуміти.

Мег швидко набрала повідомлення до Олівії:
"Ти не повіриш, що сталося. Мені дали репетиторство з Крісом."

Після відправлення вона відкинула телефон убік, ніби той міг вибухнути. Її серце калатало, наче вона тільки що зробила щось заборонене.

Телефон завібрував за кілька секунд. Відповідь була короткою, але наповненою емоціями:
"Що?! Це жарт? Скажи, що це жарт!"

Мег ледь усміхнулася. Олівія завжди була тією, хто реагував найгучніше, і це трохи її заспокоювало.

Вона почала друкувати відповідь:
"Ні, це не жарт. Учителька сказала, що він потребує допомоги з англійської, і я маю бути його репетитором. Я не знаю, що робити."

На цей раз відповідь прийшла не лише від Олівії, але й від Грейс, яка, мабуть, отримала скріншот переписки.

"Мег, ти не повинна це робити. Просто скажи, що не зможеш," — написала Олівія.

"Зачекай, може, це шанс?" — відзначила Грейс. — "Ти зможеш довести йому, що ти сильніша, ніж він думає."

Мег почала друкувати відповідь, але зупинилася. Її пальці зависли над екраном. Чи дійсно вона могла довести щось Крісу? Чи це просто була чергова можливість для нього висміяти її перед усіма?

Телефон знову завібрував. Олівія не зупинялася:
"Це ідіотизм! Як він взагалі міг потрапити в ситуацію, де йому потрібна допомога? Це ж Кріс. Він завжди здавався таким, хто все знає."

Мег прочитала повідомлення і замислилася. Справді, Кріс завжди був упевненим у собі. Його поведінка у школі це доводила: він був лідером серед хлопців, усі слухали його, а вчителі рідко робили зауваження.

"Може, він просто притворяється?" — ця думка пройшла в її голові.

Вона швидко відповіла:
"Я теж це думаю. Але що я можу зробити? Відмовитися?"

Олівія одразу відповіла:
"Звісно! Скажи, що ти не хочеш, і все. Вони не можуть тебе змусити."

Грейс додала:
"Може, не варто відразу відмовлятися? Подивись, як все складеться. Якщо це буде жахливо, ми допоможемо."

Мег важко зітхнула. Вона знала, що подруги праві. Вони завжди були поруч із нею, навіть коли ситуація здавалася безнадійною. Але цього разу їй здавалося, що вона має зіткнутися з цим сама.

"Що, як це буде шанс показати, що я не така слабка, як він думає?" — ця думка засіла в її голові, і Мег не могла її позбутися.

Телефон завібрував знову, цього разу від Грейс:
"Пам’ятай, ти не одна. Ми завжди з тобою, хоч би що сталося."

Ці слова змусили Мег трохи розслабитися. Вона обвела поглядом кімнату, знову зупинившись на фотографіях. Її подруги завжди були поряд. Вони підтримували її, навіть коли вона сама в собі сумнівалася.

Мег відчула легке тепло всередині. Вона знала, що завтра буде важким днем. Але, можливо, з цим завданням вона зможе не лише зрозуміти щось про себе, а й зламати ту стіну, яка стояла між нею і світом.

***

Наступного ранку Мег стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті. Вона спробувала посміхнутися, але її відображення тільки знизало плечима. Їй хотілося виглядати впевнено, хоча б для себе, але це виявилося складніше, ніж здавалося.

Вона одягла улюблену водолазка білого кольору й чорні брюки , які завжди допомагали їй відчувати себе трохи впевненіше. Проте всередині була тривога, наче велика сіра хмара, яка нависала над нею.

Мег зібрала свої книги та кинула їх у рюкзак. Вона не могла перестати думати про Крісa. Що, як він буде відкрито знущатися над нею? Або, що ще гірше, що, як він зовсім не слухатиме її?

На кухні її мама вже приготувала сніданок. Запах свіжих тостів і кави мав би викликати у неї апетит, але цього ранку Мег відчувала лише легку нудоту.

— Ти виглядаєш чудово, Мег, — мама посміхнулася, ставлячи тарілку перед нею.

Мег тільки кивнула у відповідь, не бажаючи пояснювати, що відчуває.

— Ти знову не хочеш розповідати, що сталося? — мама присіла поруч і дбайливо доторкнулася до її руки.