Розділ 40. Кінець гри.

Ранок у Києві був неспокійним. Газети та новинні портали вибухнули заголовками: “Скандал у вищих колах”, “Корупційні схеми виходять назовні”. Ім’я Гриценко миготіло на кожному екрані.

Софія сиділа у кав’ярні біля вікна, стискаючи телефон. Вона чекала на Дем’яна. Серце калатало від тривоги.

Він увійшов швидким кроком, кинувши короткий погляд навколо, і сів навпроти неї. Його очі світилися тим спокоєм, який буває тільки перед фінальним ударом.

— Усе готово, — сказав він, поклавши флешку на стіл. — Тут не лише банківські виписки. Ми отримали записи її переговорів. Вона сама визнає свою роль у схемах.

Софія відчула, як у неї перехопило подих.
— Це… це кінець для неї.

Дем’ян кивнув.
— Я вже передав копії журналістам, міжнародним організаціям і прокуратурі. Навіть якщо вона спробує зам’яти справу — надто багато очей це бачить. Вона не має куди тікати.

Телефон Софії завібрував. Вона глянула на екран: сповіщення від новинного каналу. “Гриценко подала у відставку. Проти неї відкрито кримінальне провадження.”

Софія повільно підняла погляд на Дем’яна.
— Ми це зробили.

Його усмішка була короткою, але щирою. Він простягнув руку, і вона поклала свою поверх його долоні.

— Вона більше не повернеться, — тихо сказав він. — Тепер ми можемо жити без її тіні.

За вікном місто шуміло, люди поспішали у своїх справах. Київ жив далі, ніби нічого не сталося. Але для Софії й Дем’яна все змінилося. Їхня боротьба була завершена.

Вони сиділи поруч, і замість страху тепер було відчуття свободи. Наче повітря стало чистішим, а майбутнє — можливим.

— То що далі? — запитала Софія, усміхаючись уголос.

Дем’ян нахилився ближче, його голос став м’яким:
— Далі — життя. Разом.

Вони торкнулися губами, і в цьому поцілунку не було тривоги чи напруги. Лише спокій і надія.