Розділ 39. Післясмак

Коли суддя оголосив перерву, зала вибухнула галасом. Камери блищали, журналісти вигукували запитання, диктофони сунули просто під носа. Софія й Дем’ян ледве пробилися крізь натовп.

— Пане Дем’яне, чи вважаєте ви, що це остаточний доказ вини пані Гриценко? —
— Софіє, ви особисто були свідком махінацій? —
— Чи є у вас підтвердження участі інших чиновників?

Вони не відповідали, тільки рухалися вперед. На сходах будівлі суду Софія вдихнула свіже повітря. Сонце вже починало хилитися до обрію, і Київ виглядав золотавим та неспокійним.

Дем’ян прикрив її собою від натиску натовпу, взяв за руку й повів до чорного входу, де чекала машина.

Але не встигли вони сісти в авто, як позаду пролунав голос — холодний і сповнений отрути.

— Ви думаєте, виграли?

Софія різко озирнулася. Гриценко стояла в оточенні своїх охоронців. Її обличчя більше не сяяло впевненістю. Воно було спотворене люттю.

— Це тільки початок, — кинула вона. — Я знайду спосіб знищити вас обох.

Дем’ян зробив крок уперед, його погляд був крижаним.
— У вас більше немає зброї. І немає влади.

Гриценко стиснула кулаки.
— Ви ще пожалкуєте.

Вона розвернулася й пішла до чорного джипа, що вже чекав біля тротуару. Дверцята зачинилися, машина зірвалася з місця й зникла в потоці вечірнього трафіку.

Софія відчула, як її серце пришвидшено б’ється. Вона стиснула руку Дем’яна.
— Вона не зупиниться.

— І ми теж, — відповів він, дивлячись у темряву, де щойно зникла машина.

На мить між ними запала тиша, наповнена тільки міським шумом. Вечірній Київ жив своїм життям, а для них починався новий раунд боротьби.