Розділ 28. Конфронтація

Дзвінок у двері пролунала пізно ввечері. Софія вже не чекала нікого. Сестри спали, у квартирі панувала тиша. Вона підійшла до дверей і завмерла: за склом виднілася знайома постать.

Вона відчинила.
— Що ви тут робите?

Дем’ян стояв серйозний, з втомленим, але рішучим поглядом.
— Нам треба поговорити.

— Я не бачу сенсу, — холодно відповіла вона.

— А я бачу. Софіє, ти маєш право на сумніви, але не маєш права засуджувати, не вислухавши.

Вона склала руки на грудях.
— То поясніть. Чому ви зустрічалися з Гриценко?

— Бо я веду справу, яка стосується її бізнесу, — відповів він рівно. — І ця справа може допомогти… вашій родині.

Софія скептично підняла брову.
— Дуже зручно звучить.

— Я не зобов’язаний був нічого казати. Але хотів. Бо для мене важливо, щоб ти знала: я не проти тебе. Ніколи.

Її голос зірвався:
— А як я маю вірити, коли я бачу твоє ім’я в документах поруч із її?

— Бо правда складніша, ніж виглядає у звітах, — його тон став напруженим. — Я ризикував своєю репутацією, щоб отримати доступ до інформації, яка може зруйнувати її вплив.

Вона замовкла. Серце стискалося від суперечностей.

— Софіє, — він зробив крок ближче, — якщо ти справді думаєш, що я зрадник, тоді скажи це зараз. І я піду.

Її очі зустрілися з його. І в цій миті вона зрозуміла: сказати це означало б збрехати не тільки йому, а й собі.

Вона відвернулася, відчуваючи, як у горлі підступають сльози.
— Я не знаю, що думати.

Дем’ян м’яко поклав руку їй на плече.
— Тоді просто дозволь мені довести.

І в цій тиші Софія вперше дозволила собі не відштовхувати.