Софія не вірила власним очам. Вона щойно зайшла в офіс, коли побачила Дем’яна в переговорній. Він стояв поруч із Валентиною Гриценко — жінкою, яка не раз намагалася знищити справи Вербицьких. Вони розмовляли тихо, але їхні постаті виглядали надто близькими.
Софія зупинилася в коридорі. Холод пробіг по спині.
Що він там робить?
Коли Дем’ян вийшов, його обличчя було спокійним, але Софія вже не могла стриматися.
— Ви чудово вмієте зраджувати, — сказала вона тихим, але гострим голосом.
— Що? — він здивовано звів брови.
— Я бачила вас із Гриценко. Ви на її боці, так? Весь цей час…
Дем’ян зітхнув, намагаючись залишатися спокійним.
— Софіє, це не те, що ти думаєш.
— А що я маю думати? Що ти випадково опинився поруч із жінкою, яка мріє розчавити мою сім’ю?
Її голос піднявся, і кілька людей у коридорі вже з цікавістю спостерігали.
— Я не зрадник, — твердо відповів він. — Але якщо ти не довіряєш, то…
— То? — холодно перебила вона.
— То, можливо, ми даремно все це почали, — сказав він і відійшов, навіть не намагаючись виправдовуватися далі.
Софія стояла, мов укопана. Серце билося боляче, а в голові гуло. Вона знала, що можливо помиляється, але гордість не дозволяла зробити крок назад.
І вперше від моменту знайомства вона відчула справжній страх: що цього разу може втратити назавжди.