Розділ 21. Сестри знають усе.

У домі Вербицьких знову панував звичний гармидер: Аліса на кухні вмикала гучну музику, Марта розкладала книги по столу, а мама щось бурмотіла, готуючи чай. Софія тільки переступила поріг, як усі розмови стихли й три пари очей вп’ялися в неї.

— Ну? — почала Марта з хитрою посмішкою. — Хто підвіз тебе цього разу?

— Ніхто, — відрізала Софія, знімаючи пальто. — Я сама дійшла.

— Ага, — протягнула Аліса, схрестивши руки. — Але виглядаєш ти так, ніби щойно з романтичного фільму вийшла.

— Дівчата, — втрутилася мама, наливаючи чай, — може, ви дасте сестрі перепочити?

— Мамо, ти ж сама хочеш знати! — вибухнула Марта, і всі розсміялися.

Софія сіла за стіл, намагаючись удавати байдужість. Але зрадницький рум’янець видавав її.

— Добре, — зітхнула вона. — Я зустріла його.

— Його? — в унісон вигукнули сестри.

— Дем’яна, — відповіла вона тихо, і чашка з чаєм у руках здалася надто гарячою.

Аліса аж підскочила.
— Я знала! Він тобі подобається!

— Алісо, — суворо глянула Софія. — Це зовсім не так. Ми просто… говорили.

Марта нахилилася вперед, її погляд був уважним і дорослішим, ніж зазвичай.
— Софіє, ти завжди намагаєшся тримати дистанцію від людей. Але, може, не всі хочуть тобі нашкодити.

Софія відвела очі. У її голові ще лунав його голос: «А якщо я бачу те, що ви намагаєтесь сховати?»

— Він небезпечний, — прошепотіла вона. — Не так, як злочинець, а… інакше. Він може… зруйнувати те, що я так довго будувала.

Марта сіла поруч і обійняла її за плечі.
— А може, він — саме те, чого ти боїшся, але чого тобі потрібно.

У кімнаті настала тиша. Софія дивилася у свою чашку, відчуваючи, як серце стукає швидше, ніж будь-коли.

Її сестри сміялися й жартували, але цього разу в їхніх словах було більше правди, ніж вона готова була визнати.