Розділ 15. Сестринські секрети

Вечір у домі Вербицьких завжди був схожий на маленький хаос. Кухня світилася теплом, пахло свіжою випічкою, чайник кипів, а вітальня ледь вміщала усіх сестер, які говорили одна через одну.

Софія щойно повернулася додому й ще навіть не встигла зняти пальто, як Аліса — наймолодша з сестер — кинулася до неї:

— Ну, розповідай!

— Що саме? — насторожено перепитала Софія, хоча вже здогадувалася.

— Ми бачили твої історії в інстаграмі, — втрутилася Катерина, середня сестра. — Ти була на Хрещатику. І, здається, не сама.

Софія зітхнула, зняла пальто й повісила його на гачок.
— У Києві повно людей, я не можу йти вулицею сама?

— Можеш, але… — Марта схитнула головою. — У тебе було обличчя, як у людини, яка щойно зустріла когось важливого.

Аліса примружилася.
— Це був він. Той юрист. Як його… Дем’ян?

Софія різко взяла чашку з чаєм, ніби це могло стати щитом.
— Ви занадто багато фантазуєте.

— О, значить, ми вгадали! — засміялася Марта, і Аліса підтримала її сміхом.

— Софіє, — серйозніше сказала Аліса, — ти ж завжди так холодно ставишся до чоловіків. Але з ним у тебе інший вираз обличчя.

Софія відчула, як щось стискається в грудях. Вона згадала його слова: «Можливо, нам не завжди треба бути ворогами».

— Він… складний, — обережно вимовила вона. — І не такий, яким здається.

Сестри переглянулися. Марта підперла щоку рукою й мрійливо сказала:
— А мені здається, це звучить дуже романтично.

— Романтика не завжди доречна, — сухо відрізала Софія. Але навіть їй здалося, що у голосі немає тієї твердої впевненості, яка завжди була.

У кімнаті запанувала тиша. Потім Аліса посміхнулася й тихо додала:
— Просто будь обережна, Софіє. Ти завжди всіх захищаєш, але ми хочемо, щоб і тебе хтось захищав.

Її слова вразили Софію більше, ніж будь-які жарти. Вона відчула тепло й вдячність, хоч і не показала цього.

— Добре, — сказала вона, піднімаючи чашку. — Але обіцяйте більше не втручатися.

— Ніяких обіцянок! — одночасно відповіли сестри й розсміялися.

Софія теж не втрималася від усмішки. І вперше за довгий час їй здалося, що, можливо, серце й справді може відтанути.