Музика змінилася. Скрипки й фортепіано несподівано перейшли в повільне танго, від якого в залі стало гаряче. Пара за парою виходили на паркет, сміх лунав з усіх боків.
— Софіє, іди танцювати, — штовхнула її Катерина.
— Я не в настрої, — відрізала та.
— А дарма, бо ти вже маєш партнера.
Софія різко обернулася — перед нею стояв Дем’ян. Його рука була простягнута, погляд прямий і непохитний.
— Ні, дякую, — тихо сказала вона.
— Це не запрошення, а радше виклик, — відповів він. — Ви ж не боїтеся викликів?
Сестри позаду хихикнули. Софія скреготнула зубами, але поклала руку йому на плече.
Танго змусило їх наблизитися. Їхні кроки були точними, але з кожним рухом наростала напруга. Софія відчувала його силу й упевненість, а він — її непокірність.
— Ви вмієте воювати навіть у танці, — прошепотів Дем’ян, нахиляючись ближче.
— І зазвичай виграю, — відповіла вона, не відводячи очей.
У цей момент вони виглядали не як суперники, а як партнери, яких неможливо було роз’єднати. Люди довкола почали звертати увагу, спостерігаючи за ними з інтересом.
Останній акорд. Вони зупинилися. Софія відсахнулася швидше, ніж дозволяла музика, і пішла з паркету, залишивши Дем’яна на мить розгубленим.
Та він посміхнувся сам до себе: ця жінка була для нього головною загадкою вечора.