Розділ 3. Вечір на кухні.

Київська осінь була примхлива: вдень ще гріло сонце, а ввечері вже доводилося кутатися в теплі светри. Софія повернулася додому втомлена, але з відчуттям, що день був особливим.

На кухні її вже чекали сестри.
— Нарешті! — вигукнула Аліса, наймолодша, у спортивному костюмі й з телефоном у руці. — Де ти ходиш? Я вже думала, що тебе викрали конкуренти.

— Ти перебільшуєш, — усміхнулася старша Марта, розливаючи чай у кружки. — Софія завжди приходить додому, навіть якщо весь Київ проти неї.

— Між іншим, сьогодні я мала справу з самою «Оріон Лігал», — кинула Софія, скидаючи пальто.

Аліса аж підняла голову від телефону:
— Тією крутою фірмою, де адвокати заробляють більше, ніж зірки TikTok?

— Саме так, — зітхнула Софія, дістаючи чашку з шафи. — І їхнім представником був… Дем’ян.

— О-о-о! — протягнула Аліса я з інтригуючою посмішкою. — Той самий красень у костюмі, про якого всі пишуть у журналах?

— Красень? — Софія скривилася. — Холодний робот у дорогому костюмі.

— Робот чи ні, але ж красивий, — не відставала  Аліса. — Може, доля дає тобі знак?

— Доля, — засміялася Софія. — Доля дала мені опонента, який вважає, що правда нічого не варта.

Аліса з цікавістю глянула на сестру:
— Тобі було неприємно?

— Навпаки, — відповіла Софія після паузи. — Було… цікаво.

Віка лише посміхнулася: вона знала Софію краще за інших. Коли сестра казала «цікаво», це завжди означало: «Це виклик».