Глава 11 (Побачення)

    Сьогодні чудовий день. Вихідні – це завжди круто, а особливо, якщо ти не відклав свою роботу на потім. Емілія відповідальна дівчина, тому для неї вихідні – це вихідні, і ні якої роботи. Чесно кажучи вона планувала прибрати у будинку, по танцювати під улюблену музику, а вечором  подивитися серіали під ковдрою та з різними солодощами. Але у її житті появився Сашко, і цим все сказано.

   Хлопець ніби як подарував їй друге життя, вона почувала себе новою поряд з ним, її серце билося швидше, а очі блищали дивлячись на нього. Емілія була дуже щаслива поруч з ним, дівчина надіялась на те, що вони завжди будуть такі милі та радісні. А хлопець у свою чергу боявся бути поруч з нею, він дуже сильно переймався всім чим тільки можна було. Іноді навіть думав, що не так дихає, або що часто дивиться на неї. Сашко дуже соромився своєї поведінки перед дівчиною, а вона просто милувалась ним. Хоча йому було вже далеко не шістнадцять – він іноді поводився на всі п'ятнадцять, саме цим він дуже часто смішив Емілію.

***

- Можливо, давай сходимо на побачення? Емі… – промовив Сашко тихесеньким голосом, відводячи свій погляд на землю.

- На побачення? Ти серйозно?

- Я серйозно. Ти мені дуже подобаєшся і чесно кажучи я вже давно хотів це запропонувати…. я мріяв про наше побачення. Тому навіть не думай відмовлятися.

- Добре, я згодна. Куди підемо? - радісним голосом відповіла дівчина.

- Це буде сюрприз.

   Хлопець був настільки щасливим, що не зміг стримати сліз. Іноді буває так, що від щастя течуть сльози, це був саме цей випадок.

   Емілія пішла по своїм справам, залишивши хлопця одного у будинку. Сашко вигадував ідеальне на його думку побачення, і нарешті після двох годин роздумів, він все ж таки вирішив покликати Едуарда, який з радістю приїхав.

- Що мені робити, я покликав її на побачення, але сам навіть не знаю, на яке  – схвильованим голосом промовив Сашко.

- Не хвилюйся, зараз ми щось придумаємо.

- Я довго думав і мені на думку припадає лише один варіант.

- Який?

- А якщо поїхати за кордон?

- Ну не знаю, це буде дорого, але цікаво.

- Та ось тільки куди, я ще не придумав.

- Багато разів чув, як вона з Лілі говорила про Португалію.

- Ну там звичайно гарно ...

- Так, але особисто я там нічого такого не бачу.

- Добре запропоную їй поїхати туди.

-Слухай, ти краще не говори куди, типу сюрприз буде, розумієш?

- Так розумію, знаєш мені здається так навіть буде краще.

Хлопці домовилися пообідали та розійшлися, а тим часом Емілія поїхала до Лілі.

- Привіт як ти?

- Привіт Емілія. Нормально, живіт трохи болить.

- Ось тримай, я купила тобі вітаміни.

- Спасибі. А ти як?

- Я добре, мене Сашко запросив на побачення.

- Ухти, я рада за вас, а куди?

- Сказав, що сюрприз.

- Ще більше рада за вас.

- Сподіваюся нікуди їхати далеко не будемо.

- Чому ти так, навпаки було б чудово.

- Просто на роботі завал і відчуваю що…

- Що?

- Я боюся його, розумієш?

- Не розумію…

- Ну просто боюся перебувати з ним довго.

- Я тебе не розумію.

- Я люблю його, але все одно боюся.

- Ви вже їздили разом, спали в одному будинку, а тепер що змінилося?

- Навіть не знаю.

- Я зрозуміла, тебе просто оточували погані хлопці, і тепер ти навіть його боїшся.

- Так, я боюся, що йому тільки одне потрібно. Я розумію, що він не такий як всі, але я про всіх так говорила. Він дуже милий поруч зі мною, мені дуже комфортно з ним, але все ж…

- Емілія! Не будь тою малою дитиною, ти вже не та, ти змінилась. Я навіть можу сказати, що в кращу сторону, зрозуміла мене? Я розумію, важко все відкинути, але сама подумай ти вже доросла, розумна, а він ставиться до тебе як до малесенької дівчинки, він береже тебе як зіницю ока. Він дуже тебе любить, він прекрасно знає всю ту біль, яку тобі робили, тому що сам був у такій ситуації. Сашко дуже боїться тебе втратити.

- Я розумію, але…

- Яке але! Ти мене нервуєш вже. Ти звісно сама вирішуй, але знай навіть у мене з моїм були всілякі непорозуміння, які ми пройшли. Знай не все йде, як по маслу. А зараз вибачай, але їдь додому, а то нервуєш мене, зараз ще народжу.

- Спасибі тобі, я подумаю, бувай. Бережи себе і не народжуй ще.

- Іди вже, дитино!

***

Дівчина приїхала додому і помітила, що увімкнене світло і грає приємна музика.

- Сашко, ти не поїхав?

- Так я подумав буде краще, якщо я залишусь. Чому така сумна?

- Це добре, що ти не поїхав, мені потрібно тобі дещо сказати.

- Слухаю уважно.

- Мені здається я відвикла від тебе.

- Вибач, але як це розуміти?

- Я розумію, що ти не такий як інші, але все ж таки страх сильніший.

- Ти маєш на увазі, що я теж хочу тебе просто використовувати?

- Так...

- Ти що, сонечко моє маленьке. Все що я можу від тебе вимагати це, щоб ти зробила проект за один день. Я тебе люблю і розумію, я не квапитиму події. Я краще поїду і не буду тебе бентежити, тільки ти цей… не забувай про побачення, завтра ти вільна?

- Дякую тобі велике за розуміння. Я завтра вільна, так.

- Добре, тоді я поїду. На добраніч красуне.

- Стривай, вже пізно дуже...

- Ти пропонуєш мені.

- Так, залишайся на ніч тут.

   Дівчина довірилася хлопцеві, вранці Сашко розповів, що хоче поїхати з нею на побачення, він  старався не розповідати всі деталі. На другий день, вони поїхали до Португалії, дорога була дуже складна, приїхавши вони розійшлися по своїм номерам і нарешті лягли спати. Вигляд із вікна був прекрасний, але на жаль Емілія захворіла, тому весь тиждень сиділа у своєму номері. Хлопець, як тільки міг доглядав дівчину, у нього це чудово виходило. Він намагався повернути ті відносини, які в них були навесні, хлопець дуже шкодував про те, що сталося, він у всьому звинувачував себе. Його любов до Емілії зростала ще більше, він не міг перестати про неї думати, йому було складно заснути, не було бажання їсти. Дівчина помітила, що з хлопцем щось не те, але вона й сама була не своя, щоночі думала про нього, і про те чому вона так з ним вчинила.