Розділ 9 (Мені без неї погано)

   Емілія приїхала додому, їй було морально важко. Вона втратила дідуся, який був для неї найкращим другом, вона часто проводила з ним час. Влітку вона їздила до дідуся і бабусі де і проходили всі чудові хвилини її дитинства. Дідусь був архітектором, він їй дуже багато розповідав про свою роботу, а вона маленькою сиділа і слухала. Тому для неї було дуже боляче побачити дідуся, який вже не дихає…

   Через пару днів до Емілії прийшла подруга:

- Привіт подружка моя, давно не бачилися, я так скучила. Співчуваю тобі, мені дуже шкода, дідусь був ще такий молодий.

- Я в порядку, давай краще не будемо про погане.

- Гаразд сонечко. До речі, ось тобі листа передали.

- Хто?

- Сашко, він сьогодні вранці з моїм чоловіком зустрілися.

- Ясно, я думала він заїде до мене.

- Не сумуй, може у нього справи.

- Можливо. Пам'ятаєш Анджелу з нашого класу?

- Так, пам'ятаю, я її навіть бачила недавно. Вона, мабуть, повернулася.

- Так, на жаль, навіщо вона взагалі повернулася, у неї тут нікого рідного немає.

- Так вона з чоловіком своїм, але це не важливо, ти так і не подивилася, що за лист.

   Емілія посміхнулася, взяла листа та прочитала його, їй було настільки приємно, що вона аж розплакалася. Дівчата обнялися і почали вигадувати план, як натякнути хлопцю на більш серйозні стосунки. Емілія знала, що подобається хлопцю, але сама боялася його знову полюбити, боялася, що він її покине. У той момент вона відчула від нього добру енергетику, так би мовити, вона зрозуміла, що все ж таки закохалася. Емілія вже була дорослою, і батьки завжди говорили її, щоб вона вже починала думати про заміжжя, а не тільки свою роботу, тому дівчині на думку прийшов класний план.

- Я хочу вийти за нього заміж – радісним голосом промовила Емілія.

- Що!? – здивовано крикнула Лілі.

- Що!? – пролунав голос ззаду.

- ЩО! – в один голос крикнули дівчата.

- Ви чого так боїтеся, це ж я. Ти бачу Емілія так і не змінилася, ну може тільки в поганий бік. Хто це бачив так одразу виходити заміж за першого зустрічного – Анджела засміялась.

- Забери свої слова назад і подивися на себе. Ти навіть не знаєш про кого вона, а вже кажеш таке! – злим голосом сказала Лілі.

- Сашко? Ти на мене голос не підвищуй, зрозуміла!

- Дівчатка, не лайтеся – спокійним голосом сказала Емілія.

- О, янголятко прокинулось. 

- Звідки ти знаєш Сашка?

- Емілія. Це мій колишній, він до мене сьогодні приїжджав.

- Ну і де він зараз? І чому це до тебе він приїжджав, у тебе ж є чоловік? – промовила Лілі.

- Ми з ним у добрих стосунках.

- Лілі, пішли.

- Ні, стій. Анджела! Ти брешеш!

   Анджела посміхнулася і пішла, ця дівчина завжди заздрила Емілії, тому стежила за нею і намагалася зробити щось погане їй. Цього разу в неї вийшло, Емілія її повірила і дуже засмутилася, вона нікого не хотіла слухати навіть самого хлопця. Дівчина була як маленька дитина, Лілі не знала, як їй допомогти, подруга була на всі сто впевнена, що їхня однокласниця бреше, але як правильно сказати, щоб Емілія заспокоїлася, вона не знала…

***

   Лілі запросила Емілію до себе на чай, вона не витримала і сказала:

- Емілія! Та не треба їй вірити, вона все життя хотіла зробити тобі щось неприємне, ти тільки згадай ті моменти. Вона завжди тебе недолюблювала, тому що розуміла, що ти краща, тебе всі любили, а її ні, і тому вона так до тебе ставилася, і зараз теж так ставиться.

- Аа... як по-твоєму вона дізналася про Сашка? Він мені нічого про неї не казав.

- Так вона ж стежить за кожним твоїм кроком, а Сашка вона навіть не бачила стопудов, , зуб даю. Якщо хочеш, то можу довести тобі це.

- Не потрібно мені нічого доводити, просто залиш мене, мені потрібно побути однією.

- Я звичайно не хочу тебе залишати, але добре, поки що, тільки нічого поганого не роби, добре?

- Добре, обіцяю.

   Минуло вже більше тижня, Емілія перестала спілкуватися з хлопцем, вона вирішила, що так буде краще.

   Дні йшли...

   На роботу Емілії, приїхав новий стажер Ігор, він був на перший погляд красивий молодий хлопець зі гарними здібностями у робочій сфері. Дівчині прийшлося дивитися за ним певний час, так як вона уже доволі довго працює. Вона з ним познайомилася та проводила багато часу, але все ж завжди думала про Сашка. Емілія любила свого нареченого, тому хотіла його повернути, але боялася, що слова Анджели правдиві.

***

У столовій на роботі:

- Емілія, ми вже з Вами довгенько робимо разом, Ви мені дуже сподобалися, а особливо ваша наполегливість.

У відповідь дівчина просто посміхнулася.

- Надіюсь Ви серйозно поставитеся до моїх слів.

- Вибачте, але що Ви хочете почути?

- Ви будете моєю дівчиною?

- Ні, вибачте – після своїх слів дівчина пішла у свій кабінет.

   Хлопець попрямував за Емілією, він не зрозумів її реакції та хотів договорити, але схоже вона була проти їхньої розмови.

- Чому Ви пішли не доївши свого обіду?

- Перехотіла їсти. Тобі щось потрібно, якщо ні, то вийди будь ласка.

- Чому Ви не хочете бути моєю дівчиною? 

- Тому що я люблю другого, тому ми можемо бути тільки колегами по роботі і не більше.

   Хлопцеві така відповідь дуже не сподобалася, тому він не переставав думати про неї.               Наступного дня дівчина вирішила поїхати до міста де проживає Сашко, а точніше до їхньої улюбленої «кафешки». На вулиці був той день, коли вони із Сашком почали зустрічатися. Ігор увесь час слідкував за нею.

- Ігор? Привіт, що ти тут робиш? – із здивуванням промовила дівчина.

- Та зайшов попити кави, а ти?