Розділ 7 (Я не проти, тепер ми друзі!)

  Пройшов місяць.

На вулиці зима, навколо все таке чарівне, білосніжне ніби в мультфільмі. Усі дерева та кущики покриті снігом, дітки роблять сніговиків, молоді пари гуляють за ручки. На вулиці тихо та спокійно, де-не-де дує вітерець та падають білосніжні сніжинки.

   Емілія відпустила свої болісні спогади та продовжувала життя. Дівчина старалась більше не бути такою наївною та не довіряти першим зустрічним, але все ж їй хотілося одружитись та построїти свою сім’ю.

   Одного разу Лілі запропонувала подрузі поїхати до міста, щоб відпочити від домашніх справ. Там вони весело проводили час, грали, жартували і навіть іноді плакали, тільки ось від сміху.

   Лілі дуже хотіла розповісти Емілії свій маленький секрет, але боялася її реакції, все ж подруга найшла підходящий момент.

- Сонечко моє, піди купи нам щось смачненьке. – спокійним голосочком промовила Лілі своєму хлопцю.

- Добре моя хороша.

  Едуард пішов і вони залишилися вдвох.

- Емілія, я звичайно розумію, що ти нещодавно розійшлась зі своїм «бойфрендом», але

   Емілія перебила подругу словами - Нічого не кажи.

- Та до слухай мене, і не перебивай. Добре? – Лілі подивилась серйозним поглядом на подругу. - Мовчиш і посміхаєшся, ну добре, тоді ось що... я вагітна.

- Що? Ти серйозно?

- Звичайно, ми з моїм уже чоловіком, розписалися саме тоді коли ти була в "рожевих" окулярах. Пробач, що одразу не сказала. Ти тоді була зайнята, та не хотіла зі мною розмовляти, тому я ніяк не могла тобі розповісти…

- Та нічого, це так класно, вітаю тебе моя маленька.

   Подруги обнялися та розплакалися.

  Увечері друзі повернулися додому. Емілія сиділа у себе на ліжку, читала книгу про креслення та планувала свій новий проект. У двері дівчини хтось постукав, вона нікого не чекала, тому їй це здалося дивним. Відчинивши двері, вона побачила гарного хлопця, який так уважно дивився їй у вічі.

- Привіт, Емілія – з усмішкою на лиці промовив хлопець.

- Привіт, знайомі?

- Не може бути, ти мене не пам'ятаєш?

- Вибач, не пам'ятаю.

   Дівчині стало незручно, вона посміхнулася і почервоніла.

   Хлопець засміявся та не повірив Емілії. - Навіть не думав, що таке може бути. Ти перша дівчина, яка мене забула. Я Сашко, пам'ятаєш на ковзанці ми познайомилися? А потім я з Едуардом тебе від того божевільного спасав. Ти жартуєш, да?

- Я ніби ще молода, але вибач, не пам'ятаю. Може, зайдеш на чай, на вулиці зима, холодно - посміхнулася.

- Добре, дякую. Нічого це навіть круто, що ти мене не пам'ятаєш, ми знову познайомимося - посміхнувся.

   Вони весело провели час, Емілія все ж таки, згадала його. Виявилося, він теж займається проектами, разом вони продумали всі деталі в її кресленні, він був старший за неї і розумніший. Вона була рада, що познайомилася з таким хлопцем, він став їй як учитель.

   Через кілька днів, Сашко знову приїхав у гості до дівчини. У хлопця на роботі потрібно було зробити новий проект будинку. Він  подумав, що робота разом принесе радість і до дасть дівчині досвіду. Емілії дуже сподобалася їхня спільна робота, вона була дуже щаслива у ті разом проведені хвилини. Вона захотіла з ним дружити, а не просто бути колегами, як вона думала. Тому дівчина відразу після закінчення роботи сказала: Сашко, може будемо не просто колегами, а друзями?

   Хлопець розсміявся та промовив - я думав ми друзі, Емілія ти така цікава і не перестаєш мене дивувати. Я не проти, тепер ми друзі!

   Дівчина посміхнулася та обійняла його.

- Нічого, що я старший? – схвильованим голосом додав хлопець.

- Ой, а я і не знаю, скільки тобі років.

-  Мені тридцять.

- Так ти не дуже й старший, всього на вісім років.

- Що!? Тобі двадцять два?

-  Так, мені двадцять два.

- Я вже казав ти мене не перестаєш дивувати, но я повторюсь я  дуже здивований, я навіть не міг подумати. Ти дуже молодо виглядаєш, чому це ти ще незаміжня?

- Ну, просто…

   І дівчина розплакалася, хлопець ще більше здивувався і почав її заспокоювати. Дівчина все йому розповіла про свого колишнього. Сашко мав схожу ситуацію, тому чудово її зрозумів. Після розмови вони стали ще ближчими. Хлопець зрозумів, про що краще не говорити, а на що треба приділити більше уваги. Йому стало шкода дівчину, також він зрозумів, що якщо її жаліти, то буде тільки гірше, тому ставився до неї як до друга, незважаючи на її минуле. Він жартував над нею, його жарти були дуже класними та доречними, їй це піднімало настрій, а йому тим більше.

   Вони почали більше проводити часу разом, і хлопець зрозумів, що починає закохуватися у дівчину, хоч він і старший, але боявся їй зізнатися, думав, що це не взаємно. Все ж таки у його голові створювався план, як їй зізнатися у своїх почуттях.