Розділ 4 (Довіра –це не щось просте)

    Емілія вирішила, що шанс зустріти Сашка, дуже маленький. Але все ж вона частенько думала про нього, і ніяк не могла зрозуміти, чи дійсно любить Лукаса, чи це просто звичка. Це питання її завжди тривожило, поведінка Лукаса її вражала. Він дедалі більше виявляв інтерес до неї. Водив її на побачення у гарненькі містечка, говорив приємні слова. І навіть писав їй романтичні записки. Згодом все ж таки у нього вийшло знову завоювати серце Дівчини. 
Поведінка і настрій Емілії змінився, вона стала більш радісною та більше часу проводила на природі з хлопцем. А про подругу, ніби забула, але насправді вона боялася її реакції, щодо примирення її з Лукасом.

***

    У кафе Емілія зустрілась з подругою, щоб поговорити. У подруги появились підозри, що у дівчини хтось з’явився. Вона до кінця надіялась, що то буде Сашко.

-    Привіт Лілі, давненько ми так не збиралися, про що хотіла поговорити?

-    Про твого нового поклонника – подруга посміхнулась та поглянула дівчині прямо в очі.

-    Немає нікого нового, ти що.

-    А як ти об’ясниш мені свій гарний настрій, у тебе такого давно не було. 

-    Ну тобі точно не сподобається моя відповідь – дівчина зітхнула та покликала офіціанта. 

Після замовлення Лілі сказала дівчині:

-    Тільки не кажи, що ти спілкуєшся з тим бовдуром, ти що забула, скільки він тобі болю приносив.

-    Може й забула. Я зрозуміла, що нам доля бути разом.

-    Ні-ні, навіть не говори так. Зараз я тобі нагадаю все.

-    Не потрібно, давай краще посмакуємо. 

-    Я все одно нагадаю, тому що я переживаю за тебе і не хочу, щоб ти зіпсувала собі життя. Тому, слухай уважно будь ласка. Сім років тому, коли ти з ним познайомилася, ви були обоє закохані одне в одного, але, на жаль, він був далеко і не міг приїхати до тебе. Але ти все ж таки витрачала свій час на листування з ним. А він у той час, то був у мережі, то не був, все б добре, але його не було днями, тижнями, іноді місяцями. Пам'ятаєш, як тобі було в ті моменти, ти місця собі не знаходила, молода була. Потім він тебе покинув, нібито він більше не може. А потім не минуло й місяця, як знову ви разом, і це все онлайн, та все було добре, але тільки один рік. Потім він знову пішов, тільки це ваше розлучення було поганим, він багато гидоти тобі наговорив. Потім іноді ще писав яка ти стала нудна, змінилася в погану сторону. Тобі було погано після цього, і ти мені пообіцяла, що вже не повертатимешся назад, що будеш сама. Але зараз ти кажеш, він змінився, я хочу бути з ним. Ти нормальна?

-    Так, все правильно, але зараз він змінився.

Лілі зітхнула та сказала:

-    Я так і думала, добре.

Подруга вирішила більше не повертатися до цієї теми, але все ж була дуже стривожена. 
Тим часом Едуард поїхав до Сашка, де вони чудово провели час, більше один одного взнали та подружились. 

-    Знаєш, якщо втрата чогось тебе навчила, то ти нічого не втратив.

-    А набрався нового опиту?

-    Да, тому не журись, я тобі постараюсь допомогти, тільки Емілія дівчина така… як це тобі сказати… не проста, дуже не проста.

-    А чим вона займається?

-    Проекти робить, читає та і мабуть все. Вона більш домашня та замкнута дівчинка.

-    Проекти?

-    Да, проектування будинків, мабуть. І не дуже знаю.

-    Да ладно. Я теж по проектам. А скільки їй років?

-    Двадцять два. До речі, а тобі скільки?

-    Тридцять.

-    Да ладно, а по тобі і не скажеш. Мені двадцять три.

-    Круто. 

Через декілька днів, Сашко вирішив поїхати до дівчини, у нього уже був адрес та номер телефону. Він надіявся, що вони зможуть нормально поспілкуватися, а не так як минулий раз. Приїхавши, він помітив, як її якийсь хлопець проводить додому, то був Лукас, Сашко не знав, як той виглядає. Але він знав, що вона одна в сім’ї, тому вирішив посидіти в машині, почекати поки той піде. 

-    Емілія, ну коли ти вже будеш мені довіряти, чому не пускаєш мене до свого дому? – промовив Лукас.

-    Тому що, знаєш, довіра – це не щось просте. Це психологічна та соціологічна категорія, тобто щирість, впевненість в людині, що він не зрадить, не обдурить. Ти вийшов із моєї довіри, і зовсім не важливо, чи закрив за собою двері. Повернутися, не зовсім легко, тому не спіши, так як ти казав, ми все починаємо спочатку, і навіть будуємо фундамент довіри – дівчина посміхнулась.

-    Відколи ти стала така розумна?

-    Після твоїх слів, що я нудна.

-    Хіба я таке казав?

-    Жартую.

-    Ти просто мені не віриш.

-    Вірити і довіряти – не одне і теж. 

-    Та ти що!

-    Чув колись, що довіритись людині – означає дати себе частково вбити?

-    Не чув.

-    Я ще хочу пожити. Тому потерпи.

-    Ясно все з тобою.

-    Бувай, на добраніч. 

Дівчина пішла на подвір’я та зайшла у свій будинок. Після чого хлопець розлютився та попрямував далі, Сашко все це бачив та в нього з’явилася думка, що це той хлопець про якого йому розповідав Едуард. Нажаль він не наважився піти до дівчини, посидівши ще пару хвилин у своїй машині, поїхав додому. 

Дорогою він зустрів Едуарда, який махав йому рукою, після того вони обоє один одному щиро посміхнулись. Сашко зупинився біля свого друга та вони разом пішли у кафе, яке було поряд. Там вони порозмовляли за чашечкою кави, а також хлопець задав Едуарду кілька запитань:

-    Як виглядає колишній хлопець Емілії?

-    Я не знаю, я його не бачив, але по розмові з своєю дівчиною можу сказати, що він невисокого росту, русяве волосся та карі очі. А ще він дивно ходить – хлопець посміхнувся - А навіщо запитуєш?