Розділ 3 (Привіт, що не впізнала мене)

   Минуло кілька днів.

   Надворі була похмура погода, Емілія сиділа на лавочці в парку. Читала книгу та ніяк не могла не думати про Сашка, про ті хвилини проведені на ковзанці. А ще її хвилювало питання: Чому він останній раз був такий агресивний? Відповідь вона ніяк не могла знайти, у неї не було номеру цього хлопця, а запитувати ц подруги вона не хотіла. Під час її роздумів, до неї хтось підсів, але вона не звернула на нього уваги, тому що їй і не хотілось, Емілія робила вид, що уважно читає книгу. Потім той чоловік сказав: "Привіт, що не впізнала мене?"

   Емілія аж здригнулася, подивившись на хлопця, вона зрозуміла, що це її бивший коханий. У ту мить у неї перехопило дух, усі спогади нахлинули. Емілія старалась триматися спокійно та не показувати, що дуже за ним скучила, дівчина тримала на нього обіду та все ж таки любила його. Хоча вона не дуже була і впевнена у цьому.

- Ти що серйозно не впізнала мене, я Лукас?

- Чому це? Просто як бачиш я зараз читаю, тому буде добре, якщо ти не будеш мене відволікати.

- Бачу. Що навіть не поговориш зі мною, я взагалі приїхав до тебе.

- Круто, але вибач, я зайнята.

- Та ти що!

- Не зрозуміла?

- Я приїхав, щоб вибачитись, вибач. Давай зустрічатимемося, ти мені подобаєшся.

- Це питання було чи мені здалося? Знаєш іноді вибачення не приходять, коли їх чекають, а коли приходять, їх уже не чекаю і навіть в них не нуждаються – ти запізнився.

- Та ну, я ж знаю, що ти закохана у мене. Давай припиняй сердитися, я ж казав, що мені треба було виїхати.

- Ні, ти написав мені повідомлення: «Мені немає що сказати. Пока»

- Ого і ти це все запам’ятала? Це вже у минулому, забуть. Давай почнемо все спочатку, як нормальні люди.

- У мене немає бажання все починати спочатку. Залиш мене у спокої.

- Ти що не чула, я тебе люблю, кинув усі справи і приїхав до тебе. А ти тут така вся злопам’ятна, виходить.

- Я зрозуміла тебе.

- Пробач мені дзвонять.

   Хлопець відійшов і більше не приходив.

***

   На вулиці уже почало вечоріти, а дівчина все ж таки сиділа на лавочці. Та роздумувала про його слова, у її голові повно думок, може пробачити його чи все ж таки відпустити. І ці думки все більше її засмучували.

   Наступного дня Лукас зустрівся зі своїм старим знайомим. Майкл знав Емілію, вона була його першим коханням, але нажаль він не міг їй розповісти про свої почуття. Хлопець дуже дорожив їхньою дружбою, тим паче він знав про її почуття до цього хлопця. Тому не хотів їм заважати, але все ж завжди був поруч. Майкл мало чого знав про їхні відносини, він і не хотів знати, йому було вдосталь почути «все добре». 

- Привіт, ти все таки приїхав, на довго? – промовив Майкл.

- Та навіть не знаю.

- Ти через неї приїхав?

- Да, але вона ще досі на мене ображається. До речі не міг би ти з нею поговорити?

- Вибач, я не хочу вмішуватись, я з нею майже і не розмовляю. Особливо після того, як вона переїхала.

- Ясно.

- Ти її ще досі любиш?

- Ну типу да, а що не видно? – промовив Лукас.

- А чому ви розсталися?

- Та так дрібнички. Вона тобі не розповідала?

- Ні.

- Я думав ви близькі.    

- Ти помилявся. – Майкл усміхнувся.

- Тобі можна довіряти, виходить?

- Ну звісно.

- Ну дивись мені.

- А що таке?

- Я приїхав не на довго, у мене одна ціль.

- Яка?

- Ти все взнаєш, мені потрібно іти, пока.

   Майклу це показалось дивним, тому він вирішив стати другом для Лукаса, щоб той все йому розповів на перед.   

***

   Дні йшли. Хлопець старався знову завоювати серце дівчини. Він дуже добре ставився до неї і це допомогло їй на якийсь час забути про свої проблеми і всі погані спогади. Емілія йому пробачила і вони знову почали спілкуватися. Але просто спілкування для хлопця було мало.

   Зазвичай хлопцям потрібно одне, дівчина це зрозуміла, спостерігавши за іншими, тому старалась не спішити. Хлопцю це дуже не подобалось. Він мав свій план, якого дотримувався, а її скромність у його плані була дуже не доречною.

- Емілія, все, що ми з тобою збудували, безглуздо так розвалити. Цілу історію просто взяти та забути. Хіба колись ми хотіли цього?

- Не розумію, про що ти?

- Я бачу, як ти холодно до мене відносишся. Ти навіть не приставляєш, як мені важко, я кожну ніч думаю про тебе та боюсь, що колись ти просто скажеш, що ми не можем бути більше ніж просто друзі.

- Годі, не говори таке, ти що? Просто мені потрібен час і все.

- Я живу одним коханням, іншого не потрібно мені зовсім, я хочу прожити з тобою вічно, спокійно, мирно на все життя. І не важливо, що бувають розбіжності у нас, я вірю все пройде і заживимо ми знову інакше, без образ та розбіжностей. Я розумію у всіх бувають біль образи на душі. Вибач мені моя кохана, що образив я тебе того дня, без тебе не бачу життя…

   Після цих слів, у дівчини ніби пропав дар речі, вона не знала, що їй робити, тому від здивування просто утекла. 

   В дома на дівчину чекала мама. Відносини між мамою та донькою були не дуже близькими, тому Емілія нічого про хлопця не розповідала. Мама розуміла, що щось трапилось, але не хотіла розпитувати, так як уже знала відповідь своєї доньки. Тому старалась її відволікти своїми клопотами, у неї це добре виходило. Зазвичай Емілія ділилася своїми таємницями тільки з Маргаритою. У той момент їй дуже не вистачало розмови з нею.

  До хлопця Лілі подзвонив Сашко, йому стало дивно, чому ж це він раптом телефонує.

Сашко відразу ж запитав у нього: Едуард?

- Да, я. А ти Сашко, якщо я не помиляюсь.

- Да, той самий. Чуєш, можеш дати мені номер Емілії?