Розділ 1 (Сказати легше, ніж зробити)

   У житті кожної людини бувають свої негаразди, біль та розчарування, але попри це все є хороші моменти. Зазвичай, більшість думають, що зло перемагає добро, тому у наш час багато похмурих людей. Когось спіткало лихо, втрата близької людини, а когось невзаємні почуття або зрада. На перший погляд може здаватися, що ці почуття не приносять сильного болю, але в основному, це думка людей, у яких ще не було невзаємного кохання або зради близької людини. Це такий душевний біль, якого не передати словами, для декого він набагато гірший від фізичного.

   Емілія виростала у простій сім’я, у неї не було братів та сестер, її батьки ходили на роботу та завжди говорили їй про навчання. У шкільні роки дівчину не цікавили хлопці, вона жила спокійним життям та насолоджувалася спільними моментами зі своєю подругою Лілі. Школу вона закінчила на відмінно та поступила до вищого навчального закладу, там у неї теж все було «як по маслу». Студентські роки пройшли доволі швидко, за цей період Емілія покохала одного симпатичного хлопця. Нажаль їхні відносини були онлайн, тому про них знала тільки подруга, якій це все дуже не подобалось. З хлопцем вона спілкувалась три роки, вони разом планували своє майбутнє та обіцяли, що дочекаються один одного. Але перед самим випускним Емілії, хлопець надіслав повідомлення: «Мені немає що сказати. Пока», а після цього, заблокував її. Так би мовити викреслив її зі свого життя. Лілі почувши цю звістку, дуже сильно розлютилася на хлопця, що була готова вбити, але нажаль не знала де він проживає. Після цього Емілія перестала вірити всім хлопцям, їй було важко це пережити, вона завжди про нього згадувала та сподівалася на його дзвінок. Їй було цікаво, чому він так вчинив. Це була її перша любов, яку вона не могла відпустити.

   Якось одного чудового осіннього дня, Емілія вирішила піти пройтись в парку. Все навкруги було таке дивовижне та естетично красиве, що дівчина не могла не сфотографувати ці прекрасні  пейзажі. Тим часом подруга підійшла до неї:

- Емілія! Привіт!

- Привітик. Як твоє самопочуття, вже одужала і не сказала своїй найкращій подрузі?

- Та просто вирішила, що гуляю поки батьків немає, а ти чому така сумна?

- Я не сумна, просто задумалась.

- Про що це ти так задумалась? У тебе хтось з'явився?

   Дівчина почувши слова подруги розсміялась, а після промовила - ні ти що, просто так швидко час летить, ніби вчора тільки весна була, а тут виходить уже осінь.

- Так, розумію. До речі, я вчора, домовилася зі своїм хлопцем, щоб ми всі разом поїхали в гори, там і каток буде, від тобі подобається, я знаю – Подруга гляну на дівчину таким наполегливим та пронизливим поглядом, що та зітхнула та промовила спокійним голосом:

- Знаєш вже і не дивно, завжди все за мене вирішуєш. Коли їхати Лілі?

- Завтра.

- Що! Ти могла сказати про це раніше?

- Пробач ... могла, але я забула, тільки зараз згадала.

- Добре, я тебе зрозуміла, тільки ось, що мені робити з проектом?

- Ти його ще не зробила?

- Так, не зробила, кажу ж швидко час летить, я нічого не встигаю.

- Зрозуміло, але ж ти все одно зможеш його потім доробити, так?

- Не знаю, доведеться, а що ж робити.

- Емілія, завжди ти в роботі, тобі вже двадцять два, могла б уже про заміжжя думати. А ти тільки й думаєш про свої проекти, вони тобі, що - щастя приносять. Тільки не кажи, що так, по тобі не видно, що ти щаслива.

- Я ж тобі вже багато раз говорила, я не хочу ще раз закохуватися, а заміж тим більше.

- Ти все ще думаєш про нього? Розумію важко, але відпусти те все, воно вже позаду. Як на мене, краще не повертатись у минуле.

- Сказати легше, ніж зробити. Я не можу не думати про нього, а тим більше полюбити когось другого. Ні, навіть думати про других не хочу.

- Так стоп подруга, все ти можеш просто не хочеш. Ой пробач мені телефонують. Я піду додому, удачі тобі.

- Спасибі, одужуй сонечко.

   Емілія ще трішки погуляла та попрямувала додому, де її чекала тітка, яку вона вже давно не бачила. Вони були такі раді побачити один одного, що вирішили приготувати разом вечерю. Дівчина проживала одна в затишному будиночку, їм випала чудова нагода поговорити та по пліткувати з дорогою тіткою.

   Тітка Маргарита жила в другому місті, у заможній родині. Вона була схожа на вишукану пані, її одяг та манери дуже відрізнялися він інших. З дівчиною вони були дуже різні, але мали багато спільних тем для спілкування. Емілії дуже подобалось з нею спілкуватися, тітка завжди її підтримувала та розповідала багато цікавих життєвих історій. А також дівчина багато чого могла навчитися від тітки, адже вона завжди давала слушні поради та допомагала вирішувати її негаразди. У Маргарити не було дітей, тому Емілія була для неї, як донечка, тітка була завжди готова їй допомогти.

- Емілія, у тебе такий гарненький будиночок ти велика молодчинка. Нарешті ти вже живеш окремо від батьків, вся така самостійна стала, дуже змінила. Я рада за тебе сонечко.

- Дякую тьотю. Мені з будиночком батько допоміг, а інтер’єр я вже сама придумувала.

- У тебе дуже затишно, тому навіть не думай нічого такого. До речі Емілія, мені не хотілося запитувати тебе, але все ж цікаво.

- Так я Вас слухаю, запитуйте все, що завгодно. Ми так давно не спілкувались я хочу, щоб Ви все знали, так як я в дитинстві все знала, тому що запитувала все на світі у Вас.

- Гаразд, я попереджувала. Ти вже доросла, маєш свій будинок та постійну роботу, але чому ти одна. Пам’ятаєш, як я тобі розповідала про чоловіків, вони потрібні для того, щоб приносити нам радість. Хоч іноді вони можуть нас дратувати та розчаровувати, але без цього життя нудне…