— Алісо... — Руслан хапає мене за зап’ястя і веде з коридору, поки ніхто інший не вийшов з кімнат звукозапису.
Ми йдемо не до виходу, а ніби в глиб студії, туди, де нікого з наших не мало б бути...
Заходимо в якийсь черговий коридор, Руслан озирається і потім дивиться на мене.
— Алісо, ти ж не думаєш, що я все це тобі просто так казав, правда? — він дивиться мені в очі. — Я дійсно закохався в тебе, хоча зовсім не планував закохуватись на проєкті!
— Я вірю... — відводжу погляд.
— Я ж бачу, що ні... — каже тихо. — Ну що мені зробити, щоб це довести?
— Не треба нічого робити... — швидко відповідаю, знов подивившись на нього.
— Я так не можу... — робить невеличку паузу, але потім продовжує. — Я не хочу втрачати тебе незрозуміло через що... Скажи мені, що тебе турбує, будь ласка.
— Просто, — таки дивлюсь йому в очі; виглядає дуже щирим... — Не знаю, я подумала, що ти надто хороший актор і що якщо все, що ти мені казав, робив і таке інше — це гра?...
Його очі розширюються від здивування.
— Серйозно? — він раптом відпускає мою руку.
Здається засмученим. Насправді засмученим. І дуже здивованим.
— Пробач, але ти сам спитав... Тож я вирішила чесно тобі сказати.
— Зрозуміло, — каває.
І одягає на обличчя маску нейтралітету.
А я... я відчуваю себе якоюсь поганою... Я роблю йому боляче? Я правда роблю йому боляче такими заявами?
— Руслане, я...
— Нічого не кажи. Ти маєш право на свою власну думку. Якщо ти дійсно вважаєш, що я такий — що ж, твоє право. Силоміць я не змушу тебе мені довіряти. Довіра — не та штука, якої можна добитися примусово... — він злегка сумно усміхається. — Підемо до інших... Не хочу більше тут знаходитись....
— Так і знала... — Діна вискакує з-за рогу як чорт з табакерки і починає швидко та впевнено рухатися в наш бік.
— Діно, що...
— Ти знущаєшся з нього! — вона опиняється прямо переді мною і заносить руку, щоб дати мені ляпаса.
Я, звісна річ, цю руку перехоплюю.
— Ах ти ж! Як ти смієш! — вона швидко простягає руку вперед і хапає мене за волосся.
— Ідіотка, відпусти! — верещу я.
— Що тут відбувається?...
***
—...Отже, за бійку, яку ви влаштували, ми віднімаємо усі ваші бали, — Макс суворо дивиться на нас.
Всі інші судді також мають дуже суворий вигляд, тож ми з Діною тільки опускаємо очі.
— Тепер у вас двох по нулю, тож ви розділяєте між собою останнє місце, — додає Олеся.
— По-чесному, ви обидві мали б покинути проєкт просто сьогодні... — каже Влад. — Але цього тижня ми вирішили не робити вигін.
— Проте, та з вас, хто наступного тижня не повернеться до першої четвірки, буде вигнана з проекту раз і назавжди... — підкреслює Ірина.
— А якщо вони обидві повернуться? — цікавиться Руслан. — І взагалі, я ж казав, що все це помилка і сталася вона через мене і... — було видно, що він дуже переймається.
— Але ти ні з ким не бився, — заперечує Макс. — В будь-якому випадку, якщо вони обидві зможуть повернутися в четвірку, думаю, нам доведеться залишити їх обох.
Дивлюсь на Діну. Вона досі злиться. Та так захищала Руслана... Напевно, дійсно його кохає... Навіть до бійки дійшло. Але в той момент Діна не думала про проект. Вона думала про нього і намагалася його захистити... Не його самого а типу його честь?...
Я усміхаюсь.
Діна виявляється не такою задавакою, якою я її собі уявляла.
Все ж, нема нічого чисто чорного або чисто білого... Так само і Руслан... Навіть якщо щось він робив для шоу, його почуття не виглядають фальшиво....
Новий тиждень має бути важчим ніж зазвичай. Тепер мені не можна випадати з топу, бо тоді я одразу повернуся додому...
Неділя закінчується погано, але то я ще не знаю, що понеділок буде ще гірше. Та треба розповісти все по порядку...
***
—...Так, кожен візьміть по анкеті. Її треба заповнити якомога щиріше. Повірте, ми зрозуміємо, якщо ви обманюєте! На заповнення у вас є п’ять хвилин. Потім, будь ласка, поверніть анкети мені...
Всі ми не з не надто великим бажанням починаємо брати анкети. Вони виявляються невеликими. Треба заповнити всього чотири поля.
«Жанри в яких хочеш грати», «жанри, в яких не хочеш грати», «актор/акторка, з яким хочеш грати», «актор/акторка, з яким не хочеш грати».
Я замислююсь.
Спочатку жанри. Ну, з тими в яких хочу грати, все просто. Мені непогано даються драматичні та мелодраматичні сцени. Щодо тих, в яких я не хочу брати участь, тут було трохи важче... Хоча в принципі, я завжди вважала що фільми жахів та бойовики — то не для мене.
З акторами, з якими я хочу грати, теж все виявляється не так просто... Я, авжеж, як і раніше хочу грати з Русланом, але нам казали менше грати разом, та й вся ця ситуація трохи підірвала наші стосунки... Але якщо я його не напишу, хіба вони не подумають, що я обманюю? Бо ж казали, що додадуть бали за чесність. А про нашу сварку вони не знають. До того ж, він мене так захищав...
Подумавши, я таки вирішую, що все одно хочу з ним грати. Я люблю його. Попри все кохаю. Другим в моєму списку я написала Андрія. З ним мені завжди комфортно грати.
Потім просять написати тих, з ким я грати не хочу. Авжеж, першою в цей список потрапляє Діна. Після тої бійки я відчуваю якусь агресію як тільки її бачу... Хоча розумом і розумію, що вона просто захищала Руслана, як друг... Другою я пишу Альону. Після останнього разу спільної гри мені дійсно не хочеться її повторювати.
Цікаво, кого написав Руслан... Може, він Діну окрім мене обрав? А може свого друга — «старшого братика» — Віктора?
А в небажаних точно Стаса. І ще, може.ю Андрія.
Альона точно обрала мене в небажаних, тож ми напевно і зустрінемось в якійсь сцені. Не просто ж так вони все це запитують. А Стаса вона сто відсотквів взяла в «фаворити».
— Так, здавайте, здавайте! — квапить нас Влад. — І йдіть перепочиньте пів годинки. Потім повертайтеся.
#416 в Молодіжна проза
#3651 в Любовні романи
#1715 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.07.2022