Розділ 36. Тиждень 3, частина 3, зйомка соціальної реклами, апатія та виклик!

— Алісо, Руслане... Зараз ви біжите на камеру, дивитесь один на одного і усміхаєтесь.

— Марку, чому вітер такий сильний?! Він має просто тихенько торкатися їх волосся, а не змітати все на своєму шляху! — наш режисер Каріна Алієва вже не така спокійна і весела, як на кастингу. — Оленко, підправ Алісі макіяж, я знову бачу бліки на лобі!...

Малюсіньку соціальну рекламу в одну хвилину ми вже записуємо десь п’ять годин.

Насправді більшість часу витрачаємо на підбір одягу... Десь години дві. І це при тому, що одяг треба було підібрати тільки нам двом, а актори масовки (які насправді були не акторами, а дітьми з дитбудинку, біля якого ми знімались) мали свій одяг... Каріна вирішує зробити так для автентичності відео.

— Діти на задньому плані! — звертається Каріна до нашої масовки. — Ще раз дуже вас прошу... Не дивіться, будь ласка, в камеру!...

Ми бігаємо, усміхаємося, тримаємося за руки, кидаємося осіннім листям. На зйомках доволі спекотно, але ми не подаємо вигляду...

Через те, що зараз весна, листя довелося завезти... Вони тут несправжні, хоча дуже схожі на справжні, я б не відрізнила якби не потримала їх у руках.

І, хоч основною темою ролику є веселощі й така собі «нормальність-звичайність» дітей з дитбудинку, в останній сцені нас двох садять на лавочку під кленом, той був зеленим, але то потім відредагують.

Тоді Руслан бере мене за руку і дивиться на захід сонця.

Той не надто яскравий чи щось таке, але думаю, це теж потім трохи відредагують.

Я теж подивилася на сонце.

«Що б там не було, які б таємниці ти не приховував, я б хотіла бути тією людиною, якій ти зможеш повністю відкритися...» — саме з такою думкою я дивлюсь на захід сонця.

— Стоп! Знято! Прекрасно! — Каріна починає аплодувати. — Я дуже рада, що відстояла саме вас! Цей сум у кінці, це саме те, що я шукала... Я боялася, що, можливо, це будуть надто складні емоції для акторів-початківців, але ви впоралися... Якщо в мене буде якийсь підходящий для вас проєкт, я обов’язково запрошу вас знову! А вашим кураторам я обов’язково нагадаю про додаткові бали за цю прекрасну роботу!...

Цікаво, що навіть зараз емоції, які він в мені викликав тією розмовою в машині, грають на нього. Я всі ці тижні плясала і пляшу під його дудку? Не хочу в це вірити...

— Алісо... — Руслан знов торкається моєї руки, прямо як тоді в машині.

— Нам треба поспішати... — відводжу погляд. — Я хочу встигнути на вечірню йогу, а ще трохи повправлятися в сценмовленні...

***

Ну хоча б в п’ятницю ми більш-менш можемо відпочити. Альона зі Стасом витягають мене в кінотеатр; сьогодні для всіх нас роблять обов’язково-необов’язковий перегляд українського кіно. Взагалі, такі перегляди у нас тричі на тиждень, але два з трьох фільмів — іноземні. Один завжди голлівудський, другий — європейський, або азійський. Сьогодні ж ми маємо дивитися доволі важкий морально український фільм Нарімана Алієва «Додому». Як завжди перед переглядом, нам розказують про номінації та нагороди, які цей фільм отримав.

Я усміхаюсь, бо до того вже дивилася цей фільм.

Наша акторська школа навіть записувала відеовідгуки на нього і відправила самому Наріману Алієву, а той своєю чергою показав відео головним акторам, Ахтему Сеібаблаєву та Ремзі Біляллову....

В нашому домашньому кінотеатрі я спеціально сідаю між Андрієм та Настею... Не хочеться йти як до Альони зі Стасом, так і до Руслана...

Андрій, як виявляється, теж дивився цей фільм. Після перегляду ми навіть трохи обговорюємо кінцівку...

Потім нам дають відбій і я йду спати, бо вже наступного дня в нас має бути наше основне випробування... Ми мали знов працювати над голосом, тож напевно цього разу це вже буде щось більш цікаве. Може, дубляж? Було б дуже круто... Завжди мріяла позаписувати дубляж на професійному обладнанні телеканалу, а не в маленькій студії...

***

—...Алісо, я хотіла з тобою поговорити, — несподівано, прямо перед від’їздом на озвучку, мене в одному з коридорів виловлює Діна — моя головна конкурентка. — Я хотіла поговорити з тобою... Руслан, ти його чимось образила вчора? Він після ваших зйомок весь вечір був сам не свій...

— То якщо він ходить сам не свій, значить я його образила? — мені одразу пригадується вчорашня розмова і я починаю злитися.

— Пробач, але так... Він постійно ходить за тобою, ви постійно граєте разом, тож так, я думаю це пов’язано з тобою! — вона теж починає говорити зі мною жорсткіше.

— Не думала, що може все навпаки? Може це він образив мене... — зітхаю. — В будь-якому випадку, в мене нема ані часу, ані бажання думати зараз про Руслана, — дивлюсь їй прямо в очі та посміхаюсь. — Я збираюся перемогти тебе сьогодні.

— В будь-якому випадку, результати дізнаємось тільки на вигоні... — Діна зітхає, виглядає трохи засмученою.

Думаю, що напевно була надто груба з нею.

— Пробач... — кажу їй. — Руслан дійсно сам не свій саме після нашої розмови. Але я не вважаю, що сказала щось не те. Він сам своїми діями винудив мене це сказати...

— Зрозуміло, — вона киває.

— Не переймайся через нього, — кладу руку їй на плече і зазираю в очі. — Сьогодні я б хотіла чесного змагання між нами двома. Тому ми обидві маємо бути в найкращій кондиції...

— Так... — вона знов киває, а потім раптом дивиться мені прямо в очі. — Слухай, Алісо... Якщо Руслан тобі вже не так подобається, може просто залишиш його...?

— З чого ти взяла, що він мені не подобається? Ми просто посварилися... Нічого такого... — я починаю шкодувати, що прочинила завісу над нашою сваркою саме перед Діною.

— Я не дозволю тобі його використовувати... Все через те, що він — найперспективніший із хлопців? — вона продовжує гіпнотизувати мене своїми блакитними очима. — Я виграю у тебе в цьому змаганні й ти від нього відліпишся....

— По-перше, я не погоджуюся ні на який спір, це просто безглуздо, ти прямо як... — я раптом згадую про спір між Русланом та Стасом.