Розділ 29. Тиждень 1, частина 2. Основне випробування. Я не програю.

—«Дівчина А, назвемо її Маша, і дівчина Б, Катя, — найкращі подруги. Маша закохана в одного хлопця, Сергія, з дитинства. Маша освідчилася йому, але той сказав, що вже давно закоханий в її найкращу подругу, Катю, і навіть колись зізнавався їй. Маша розуміла, що Катя не винна в тому, що Сергій закоханий в неї, але серцем все одно ревнувала. Крім того, Катя постійно вислуховувала всі її зітхання щодо Сергія, а сама при цьому навіть не зізналася, що той завжди був закоханий в неї саму! Вона грала з її почуттями! Спостерігала зі сторони, хоча завжди розуміла, що Сергій не буде з подругою... Маша обманниця. Катя ж навпаки зробила все це, щоб Маша не думала, що вона хоче забрати цього Сергія собі, вона намагалася вберегти подругу.»

— Хто кого зіграє? — я перечитую текст, а потім дивлюсь на Альону.

— Думаю, буде логічно якщо я зіграю А, Машу, яка закохана, а ти Б, Катю, в яку закоханий Сергій. Більше підходять характери...

Я на секунду замислююсь.

Насправді роль А драматичніша, головніша... Може, мені варто самій її зіграти?

— То ти не проти? — Альона аж загоряється.

Вона дійсно хоче цю роль. А я... Я зможу зіграти будь-яку з них. І нехай тут не можна говорити. В міміці я все одно сильніша за Альону. Головне, щоб тіло не підвело. Я впораюся. Навіть так, я впораюся.

— Добре...

***

Не проходить і десяти хвилин, як нас просять сісти на спортивні лавочки прямо у стіни під склом. Через те, що скло починалося десь в метрі від підлоги, ми всі можемо сісти туди й при цьому не заважати суддям.

Першими виступають Андрій, містер номер один, і Стас. Ми не знаємо, яка ситуація була написана в них, але розуміємо, що це буде якась сварка.

Хлопці знаходять в кутку якийсь стіл та стілець і переносять його на центр імпровізованої сцени, але ставлять його боком до скла, а не прямо перед ним. Потім Андрій сідає за стіл, дістає з нього якісь папірці, ручки й кладе зверху на стіл. Стас же йде з видимої частини сцени.

— Ми готові починати, — каже Андрій, подивившись в бік Олесі та скла, за яким мають сидіти члени журі.

— Тоді, action! — командує наша викладачка.

Андрій одразу змінюється в обличчі.

Ніби дорослішає мінімум років на п’ять! Бере папери зі стола... Починає переглядати. Потім бере ручку і починає робити примітки. Приковує погляд. Роль якогось бізнесмена чи ще когось подібного йому йде...

Пару секунд він так і переглядає папери, аж раптом ми чуємо, як хтось збоку гучно грюкає дверима. Всі обертаємось на шум.

Стас в краватці-метелику(де він його тільки взяв?) йде прямо до стола, але збоку, тож всім нам добре видно, як ці двоє свердлять один одного поглядом.

Коли Стас вже майже підходить, то на долю секунди тормозить, і саме в цей момент на губах Андрія з’являється ледь помітна посмішка. Видно, що він ніби намагається її приховати, але вона все одно з’являється... Не може не з’явитися. Його персонаж радий, що довів персонажа Стаса. Він отримує від цього задоволення.

Але Стас не зупиняється. Його вираз обличчя швидко змінюється, кулак стискається так швидко, що я забуваю, як дихати.

Я затамовую подих і тут Стас хапає Андрія за виворіт і навіть трохи припідіймає з крісла.

Та Андрій однаково не здається. Тепер він не ховає переможної посмішки.

Стас відводить кулак, замахується і мені стає насправді страшно... Ледь переборюю бажання заплющити очі. Кулак летить дуже швидко, але таки зупиняється перед самими окулярами.
Тепер вже Андрій усміхається в усі тридцять два. Дивиться зверхньо, переможно.

Стас здирає з себе метелика і кидає на стіл Андрія, після чого розвертається на сто вісімдесят градусів і йде геть.

Я думаю, що все закінчилося, але... Обличчя Стаса, коли він проходить повз нас, наповнено таким сумом і болем, що я одразу зрозуміла, що ці двоє напевно були друзями й Андрій зробив щось таке, що Стас не зміг сприйняти... Може, якусь махінацію? Переводжу очі на Андрія і розумію, що це ще не кінець.

Андрій стискає папірець в кулаці й бʼє ним по столу, закусивши губу.

Не зважаючи на те, як він поводився при Стасові, насправді він переймається. Його це теж турбує...

— Це було добре! — Олеся аплодує. — Тепер подивімося пару дівчат? — вона дивиться на нашу групу.

— Тільки давайте тепер не з лідерів...

Двома наступними парами йдуть дівчата та хлопці не з лідерів. Одна парочка з моєї кімнати — Настя, яка була на п’ятому місці, але не отримала браслет, і Оля.

Яскрава рудоволоса Настя і темненька, з трохи арабською зовнішністю Оля, мало не одразу починають свердлити одна одну поглядами, а потім... Зчіпляються, як дві кішки. Я навіть думаю, що вони повбивають одна одну.

Наскільки я знаю, і Настя, і Оля, вчаться при театрах. А театр і кіно — надто різні штуки. Я одразу бачу проблему. Та гіперболізованість, яка потрібна в театрі через те, що глядач знаходиться далеко і бачить тільки один загальний план, зовсім не підходить для кіно... Зараз, поки завдання оцінюються наживо, цю проблему можуть помітити далеко не всі, але коли вони побачать це в кадрі, на самому шоу, це буде недоречно... Думаю, судді одразу це побачать.

Таку ж саму помилку гіперболізації почуттів роблять і дві наступні пари хлопців. Потім виступають ще дві пари дівчат не з лідерів і так пройшло вже дванадцятеро.

Наступними викликають мініатюрну лідерку Діну і Мелані, спортивну сірооку блондинку з короткою зачіскою, дівчину з моєї кімнати.

Уважно спостерігаю.

На сцену виходить Діна. Стоїть, трохи опустивши голову. Видно, що вона сумує, а ще думає про щось важливе. Через секунду до неї майже вибігає зла Мелані. Діна кидає на неї трохи злий, але сумний погляд, а та, не довго думаючи, ляскає Діну по щоці. Злоба на обличчі Діни раптом буквально розквітла. Вона замахнулася, але...

Сльози. З її очей потекли сльози й вона опустила руку.

Мелані виглядає реально шокованою. Невже Діна не попереджала її, що планує заплакати? Для чистоти реакції?