Розділ 15. Якась Санта-Барбара виходить... Ненавиджу мелодрами.

— Отже, любовний конфлікт... — Альона дивиться на нас.

Стас буквально намагається пропалити дірку в Руслані, я відчуваю себе не у своїй тарілці. І не розумію, як так вийшло. В мене правда не було ніяких почуттів до малявки, як думав Стас. Просто він круто грає... І авжеж цікавить мене як актор. Я хочу його перемогти от і все!

А ця тема... Вона тільки піділлє олії до вогню. Ми зі Стасом тільки-тільки домовилися спробувати бути друзями... Я не хочу втратити його дружбу через це завдання... Що ж робити...

— Точно! — Альона усміхається. — Ось воно! Алісо, ти будеш закохана в одного з них, але він не бачить в тобі дівчину до цього моменту, а той третій — буде тебе кохати, але він для тебе всього друг! А я буду твоєю подружкою і буду таємно закохана в того, що закоханий в тебе!

— Це надто заплутано, — критично каже блондинчик.

А мені чесно кажучи ця ідея дуже подобається. В ній є щось правдиве, ми можемо зіграти це щиро... Це може спрацювати... Але тільки якщо показати історію через дії, а не діалоги. Так історія отримає силу. Вона зможе вплинути на глядача.

–– На словах — так, — погоджуюсь я й одразу починаю усміхатись. — Але якщо показати це не словами, а діями, то може вийти дуже класно!

— Якась Санта-Барбара виходить, — Стас зітхає. — Ненавиджу мелодрами... Як ви плануєте це показати? Та ще й за короткий етюд?

Загалом, очікувана реакція...

Я трохи сумно усміхаюсь.

Але якщо ми не впораємося з цим зараз, то не зможемо спокійно йти далі пліч-о-пліч.

— Дуже просто, — я продовжую усміхатись. — Ми покажемо це без слів. Це буде вечірка. Поставимо фоном якусь мелодраматичну композицію... Я та Альона будемо стояти поряд, під стіночкою, і шепотітись. Потім до нас підійдуть хлопці, один з них — твій друг, інший — той, в якого Альона по сценарію закохана. Хто буде другом? Може Рус...

— Давайте я, — раптом каже Стас. — Ми довше знайомі й ми друзі, тож це буде логічно. І я легко зіграю закоханого в неї.

Я навіть не встигла нічого сказати. Хоча... Напевно, так дійсно буде краще. Він... Можливо, він робить це для мене? Щоб мені було легше? І щоб ми не завалили сценку... — зрозумівши це, я вже хочу все переграти, але до розмови підключається блондинчик...

— Тоді я буду грати того, в кого буде закохана Аліса? — питає Руслан чомусь не в мене, а в Альони, яка є ініціатором ідеї.

— Так, — Альона киває. — Твій персонаж теж почне щось відчувати, але тільки тоді, коли буде спостерігати за тим, як вона танцює з іншим, тобто поступові ревнощі. А я буду дивитися на тебе і розуміти, що хоч ти й танцюєш зі мною, але дивишся на іншу... Тут кожен з нас може показати емоції обличчям і мовою жестів. Має вийти класно.

— Значить, я показую ревнощі? — ще раз уточнює Руслан.

Серце забилося трохи частіше. Блондинчик буде показувати ревнощі... Він буде ревнувати мене до Стаса. Чомусь ця думка не давала мені спокою. Ця думка змушувала мене бути в передчутті... Я хотіла це побачити якомога скоріше. Тому що він талановитий? Його гра мене дійсно настільки захоплює?... Я зможу показати ідеальне втілення якщо моїм партнером буде саме він...

— Я покажу сум від того, що не можу бути з тим, з ким хочу і в той самий час шкода через те, що не можу покохати друга... Навіть якщо він ідеальний кандидат, — одразу злітає з мого язика.

— Тепер залишилося обрати класну композицію. Бажано, без слів. У кого безлімітний інтернет? — Альона дивиться на нас. — Зізнавайтесь!

–– На... — блондинчик простягає Альоні телефон, а сам чомусь дивиться прямо на мене. — Мій інтернет у твоєму повному розпорядженні.

Щоки починають червоніти... Що він взагалі витворяє? Дивиться так пильно... Невже, вже вжився в роль? Він... Вже зараз веде мене? Я не хочу йому програвати. Але якщо я зараз не піддамся, гра вже не буде такою реалістичною. Зараз, я маю піддатися. Заради етюда.

— Так... Сумна мелодія без слів. Ентер, — бубонить Альона собі під ніс.

— Але ще має бути розв’язка... — кажу я.

— Коли час майже закінчиться, ми оберемо який це буде момент в пісні, ви з Русланом маєте стояти очима один до одного, а ми зі Стасом, хоч і танцюємо з кожним з вас, насправді ніби між вами. І отут....

— Стоп, — Руслан зупиняє Альону. — Більше ні слова. Щоб все було реалістично і щоб ніхто нічого не почув... Я пропоную розіграти розв’язку прямо там.

— Але це надто ризиковано! Ми ж можемо домовитись заздалегідь. Це логічно і правильно, скажи йому, Алісо! — Стас дивиться прямо на мене.

— Загалом... Напевно, я погоджуся з Русланом, — чесно відповідаю я. — Уяви, наскільки реалістично ми можемо зіграти, не знаючи, що він зробить...

— Чому ти так сильно довіряєш йому? Ми ж з ним майже не знайомі... — голос Стаса виражає невдоволення і якийсь протест, а ще — ревнощі...

— Просто він вміє добитися необхідної реакції від партнера. Ти й сам мав вже зрозуміти, — до полілогу знов повертається Альона. — Він вже добився твоєї реакції... А ви ще навіть не грали.

— Загалом, мені все підходить, — Руслан усміхається. — Але, якщо думаєш, що не впораєшся, я можу помінятися з тобою ролями, — блондинчик дивиться прямо Стасу в очі.

— Краще за собою слідкуй, — Стас стискає зуби й губи, видно, що він злиться. — Я збираюсь перемогти тебе в цьому відборі.

— Ну спробуй-спробуй, — блондинчик посміхається хитро, прямо як якесь маленьке лисеня.

***
Привіт, діліться враженнями, мені дуже цікаво!

Чекаю на коментарі))