РОЗДІЛ 14. Краще б ти продовжував мовчати, блондинчику...

Як не дивно, але в потязі я висипаюсь. Напевно, організм просто вирубає: аж надто багато значущих подій трапилось останнім часом…

Та я вирішую викинути все це з голови. На певний час.

Бо зараз маю зосередитись на своїй меті. Якщо не зосереджусь — програю. Тепер проти мене вся Україна, а не лише Харків.

— Давай сумку… — Стас буквально вихоплює сумку з моїх рук.

— Але в тебе своя є…

— Я ж не дівчинка, — Стас усміхається, як раніше і я раптом відчуваю, що це напевно найкраще, що трапилося за останні дні, — В мене там не так вже й багато всього…

— Дякую… — усміхаюсь у відповідь і ми нарешті виходимо з вагона.

— Стасе, Алісо, привіт! — Альона вже під нашим вагоном.

Ми ж так і не побачились перед від’їздом… Шкода, що вона не їхала з нами. Розбавила б ту дивну незручну атмосферу.

— Привіт. — спокійно вітається Стас.

— Привіт! — як тільки виходжу з вагона, одразу обіймаю подругу, — Як доїхала?

— Нормально… Чесно кажучи, одразу заснула… — Альона на секунду змовкає, але потім продовжує, — Хоча думала, що зовсім не зможу спати перед таким важливим днем. Стасе, а ти як спав?

— Нормально, — відповідає він, несвідомо копіюючи відповідь Альони.

А я починаю хвилюватись. Все ж те, що я змогла не думати про останні події між нами й виспатися, не значить, що він зміг вчинити так само. Хоча, я завжди думала, що Стасу взагалі не до наших з ним стосунків… Думала, він хоче зосередитись на акторстві.
Чому він так змінився?… Невже, через того малого?

Але я нічого такого до нього не відчуваю! Просто хочу перемогти його — ні більше, ні менше… Той пацан — просто ще одна перепона на моєму шляху до становлення справжньою акторкою…

— О котрій ми маємо бути на місці? — перериває потік моїх думок Альона.

— Об одинадцятій, — Стас дивиться в екран мобільного. — Ще майже чотири години.

— Пропоную піти поснідати! — Альона весело усміхається. — Потім приведемо себе в порядок і поїдемо на місце зустрічі… Правда, я зовсім не орієнтуюся в Києві!
І далі ми відправляємось до «Пузатої хати».

Стас, як завжди, пропонував МакДональдз, але Альона була категорично проти… Коли спитали мою думку, я сказала, що мені байдуже. Тоді Стас таки вирішив поступитися Альоні.

Грошей в мене не дуже багато, всього на декілька днів проживання в столиці, тому я беру собі просто супчик та плов.

Так, апетит прокинувся, коли його не чекали… Зазвичай, зранку я взагалі нічого не їм, а тут… О восьмій вже і перше, і друге.

І я, і Стас постійно мовчимо… Альона, думаю, помітила це ще коли нас зустріла, але прокоментувати вирішує аж тільки зараз.

— Що б у вас там не сталося, воно не варте того, щоб запороти проби, — каже вона, коли ми вже доїдаємо свої сніданки, а потім встає з-за столу. — Піду приведу себе в порядок, — і йде до вбиральні, залишивши нас зі Стасом удвох.

— Це вона типу хоче, щоб ми поговорили… — починаю я розмову.

— Схоже на те… — Стас нарешті дивиться мені в очі. — Слу…

— Слухай… — раптом розумію, що перервала його. — Ні, давай ти перший…

— Добре, — погоджується Стас. — Я хочу сказати, я серйозно, — він дивиться прямо мені в очі. — Я люблю тебе. І коли конкурс завершиться, хочу почути твою відповідь.

— Але я…

— Після конкурсу, — він таки перериває мене. — Зараз нам дійсно треба зосередитись і не відриватися на все дотичне, я це розумію, Аль.

— Добре, — киваю.

— Ну і чого в тебе таке сумне обличчя? — він тепло дивиться на мене і простягає мені кулак. — Викладімося на всі сто?

— Давай, — я теж простягаю руку вперед і стукаю кулачком по його руці; на душі нарешті стає легше і я трохи розслабляюсь.

Так, все що мене має турбувати зараз, так це те, щоб я виклалася на всі сто. Все інше не так суттєво, бо вся моя подальша доля залежить саме від цього конкурсу…

— Дивлюся, ви трохи повеселішали! — Альона нарешті повертається і знов сідає до нас зі Стасом.

— Ти вже і в порядок себе привела! — я подивилася на подругу; вона і перевдягнулася, і трохи підфарбувалася, але ненав’язливо, в стилі нюд. — Я теж піду! — я встала з-за столу. — Я швиденько…

***

— Ну хоч народу вже не так багато… — Стас усміхається. — Десь сімдесят-вісімдесят людей?

— Думаю, сотня… — відповідає Альона.

«Блондинчик.» — промайнуло у мене в голові й очі самі починають шукати...

Всі такі серйозні… Одягнуті нейтрально, макіяж нюд… Тут вже залишилися тільки найкращі, тож на відміну від більшості на попередньому етапі, вони знають все про кастинги… Все акуратно, чисто, в основному однотонний чорний одяг, що, в принципі, є класикою. Також де-не-де проскакують комбінації «білий верх-темний низ», що в принципі теж є варіантом норми.

Оператори з камерами, та сама четвірка, ходять-бродять поміж нас. Зала достатньо простора, тут були місця для сидіння, а також величезний екран під проєктор. Але мене цікавить зовсім не це…