Розділ 8. Останнє випробування, на старт!

— Номери вісімнадцять, шістдесят чотири, сімдесят дев’ять, дев’яносто два, дев’яносто три, дев’яносто вісім, сто чотирнадцять, двісті вісімнадцять, триста тридцять і триста тридцять сім! — голос Макса лунає як і раніше просто з динаміків. — Вітаю вас, ви в одному кроці до перемоги в Харківському етапі! Тепер ваш шанс пройти далі — п’ятдесят на п’ятдесят!

Мої очі одразу знаходять очі блондинчика-номера вісімнадцять. Ми з ним проходимо в наступний етап. Поки що відбір виглядає доволі-таки справедливим і це мене дуже радує. Це означає, що і мої друзі в інших підгрупах мають пройти даний етап. Бо вони насправді талановиті, та і їм обом потрібна ця перемога.

Потрапити до шоубізнесу на ролі першого плану не так вже й просто. Треба засвітитися. Насправді не обов’язково навіть вигравати все шоу… Навіть пробившись до фінальної частини, до телепоказів, ми покажемо, що талановиті. Це теж буде результат….

Хоча, авжеж, мене такий результат не дуже влаштовує. Мені треба протриматись якомога довше. Бо чим довше я буду на шоу, тим більше буде шансів засвітитися.

Головне правило шоубізнесу саме в цьому: треба постійно бути на слуху, муляти око, треба бути повсюди, треба бути помітним, треба, щоб тебе запам’ятовували. І чим довше я буду на цьому шоу, тим більше намуляю поважним людям у сфері кіно і телебачення.

Моя мета — не перемога в шоу. Моя мета — зробити шоу кроком до мого справжнього дебюту в якості акторки першого плану.

— Тепер я розкажу вам про наше фінальне харківське випробування, — від думок мене відволікає голос ведучого. — Зараз вам всім дається сорок хвилин на обід. Після цього на табло біля дверей з’явиться номер того, хто першим успішно завершив попередній тест, а також номер кімнати від одного до десяти. Саме в ту кімнату треба буде йти людині з вказаним номером. Далі кожні три хвилини буде викликатися наступний номер кандидата з номером кімнати й так всі тридцять претендентів. Подальші інструкції отримаєте у своїх кімнатах, а поки що, смачного!

— Блін, що ж все так заплутано? — з подивом питає Альона.

— А, як на мене, все зрозуміло, — до мене, Альони й Стаса підходить якась нафарбована блондинка. — Через пів години викличуть того, хто перший з нас відфоткався. Йому треба буде піти до вказаної на екрані кімнати й там будуть наступні інструкції. Потім кожні три хвилини будуть показувати все нові й нові номери учасників з кімнатами. Це все займе десь дві години в цілому.

— Зверни увагу, що треба не просто дочекатися своєї черги, а бути уважним і не пропустити її… Бо кожні три хвилини номери будуть змінюватись, — додає той самий талановитий світленький хлопчина, якому на вигляд не більше пʼятнадцяти.

— Хіба сюди допускали дітей до шістнадцяти? — здивовано спитала блондинка.

— Мені вже сімнадцять, — спокійно відповів «хлопчик», номер вісімнадцять з моєї підгрупи. — А от щодо тридцятирічних, то вам, дамочко, тут точно не місце…

Цей хлопець такий кумедний…

Мимоволі усміхаюсь. І він завжди в центрі уваги. В нього це виходить так природно… Цікаво, це його амплуа — це справжній він, чи просто один з його образів? Якщо й так, відіграє він цей образ просто неперевершено… Тепер мені цікаво дізнатися, який він насправді. Думаю, в нас ще буде можливість познайомитися ближче. Але для цього ми обидва маємо пройти далі.

— Ти… Та ти… Та що ти собі дозволяєш? — обурилася «дамочка». — Мені теж сімнадцять!

— Алісо, я взяв тобі фруктів і печива, — каже усміхнений Стас, ігноруючи перепалку, що відбувається прямо перед нами.

— Дякую, — беру їжу і каву. — Підемо за столик? Нам Альона як раз його зайняла…

Швидкі вуглеводи то, авжеж, не дуже корисна їжа, але вона легко перетравлюється і тому кожен з нас має швидко відновити сили…

І Стас, і навіть Альона якісь незвично серйозні на вигляд. Я можу тільки здогадуватись, що зараз відбувається в їх головах…

Стас, напевно, думає про наслідки обох варіантів розвитку подій. Бо його ситуація з батьками схожа на мою, і вони можуть чинити певний супротив його участі в шоу, навіть якщо він чесно переможе в цьому етапі. Водночас в разі його програшу вони скажуть, що якщо він не зміг пройти навіть просто до фінального відбору для шоу, то навіщо тоді взагалі намагатися пробитися в цій сфері? Тобто, при будь-яких обставинах, батькам є що сказати проти цього…

Те ж саме стосується і мене. Моя мама в будь-якому випадку виставить результати як щось негативне. Якщо я не пройду — вона скаже, що я не талановита, і маю, як вони й казали, йти на юриста чи економіста. Якщо ж пройду — скаже, що це все ігри, і я просто витрачаю свій дорогоцінний час незрозуміло на що.

За такими от невеселими роздумами я не одразу помічаю, як на екрані біля дверей з’являється перший номер — номер одинадцять…

Зі знайомих мені людей першим потрапляє на нове випробування хлопчик-блондинчик під номером вісімнадцять, він йде третім. Чесно кажучи, в душі сподіваюсь, що він пройде цей етап. І авжеж я сама теж маю його пройти…

Аж ось на екрані вже світиться і мій номер. Встаю з-за столу, коли відчуваю чужу руку на своєму зап’ясті:
— Зробімо їх всіх, — каже Стас, усміхаючись і дивлячись прямо мені в очі.

Я усміхаюсь і киваю йому у відповідь, після чого йду до вказаної кімнати.

Мій номер показали двадцять першим, а кімната, до якої я прийшла, була першою.

Я усміхаюсь, бо ж двадцять одне очко — це перемога… Переможна кількість балів в однойменній картковій грі. Це гарний знак. Так само гарним знаком є і номер кімнати, номер один — точно номер переможця.

Зазвичай я не особливо забобонна, але якщо забобони сулять мені перемогу, то чому б і ні?

Я хочу, щоб сьогодні на моєму боці було навіть саме везіння! Саме з таким настроєм мене і зустрічає вже звичний голос ведучого у кімнаті номер один.

— Доброго дня, кандидате номер триста тридцять сім. Скажіть, будь ласка, ваше ім’я та прізвище, а також повідомте, чи заповнювали ви онлайн-анкету, де була можливість завантажити ваше портфоліо, снепи та додаткову інформацію, — лунає з маленької колонки.