— Може, хоч прийшла б, присіла б на доріжку? А то йти телефоном — погана прикмета… — його голос звучить спокійно і впевнено, хоча водночас його вільна рука стискається в кулак.
— Так… Тобто ні, тобто — все, мені вже час… — чується з динаміку.
— Я зберу твої речі, можеш зайти за ними пізніше, — він звучить все так само впевнено, але його нижня губа трохи тремтить, видаючи хвилювання.
— Та викинь їх, я нові куплю… — продовжує дівчина.
— Так, авжеж, — так само рівно відповідає хлопець, вільною рукою трохи розтягуючи комірець на сорочці. — В нове життя краще йти з новими речами.
— А ти як? Все нормально? — голос дівчини тепер звучить злегка стурбовано.
— Так, все добре, — хлопець трохи киває і знов сумно усміхається. — Я навіть радий, що це трапилось саме зараз.
— Стривай… Чому? Ти когось знайшов? — занепокоєно питає дівчина.
— Ні, — спокійно і коротко.
— Брешеш, — шепотить.
— Зауваж, ти сама це сказала, — так само спокійно продовжує блондин.
Я захоплено дивлюсь на хлопця. Як же гарно він тримає обличчя.
Талановитий, дуже талановитий… Де він вчиться? Чому я не бачила його на жодній зйомці?
— Хто вона?!
— Точно не зрадниця, — підливає масла у вогонь.
Я раптом розумію, що він зміг перевернути хід діалогу так, як буде краще його персонажу. Я дуже здивована… Цей хлопець, він нереально розумний і талановитий. В нього точно великий акторський потенціал.
— Он воно як… То ти вважаєш мене зрадницею?!
— Ні, — він прикриває очі та хитає головою.
— Не вірю!
— Зауваж, ти сама це сказала, — знов розплющує очі.
— Я завжди, завжди була вірною тобі!
— Добре, як скажеш, — піджимає губи.
— Коханий… Невже ти мене більше не любиш? Не кидай мене, будь ласка…
— Стоп! — промовляє голос з динаміку. — Передайте, будь ласка, телефон наступному…
І я з завмиранням серця очікую... Якщо всі тут того ж рівня, що і він, то я дарма прийшла. Але в той самий час, я рада, рада, що тут є такі актори... Значить, мені є куди рости. Це надихає мене...
Але, на жаль, після цього хлопця, всі здаються занадто слабкими й не виправдовують мої очікування… Їх гра явно не дотягує. Він задав надто високу планку і ніхто не справляється. Кандидати то губляться, то грають занадто кволо, а то й взагалі переграють. І це мене трохи заспокоює. Коли свої діалоги відіграє десь половина учасників, я вирішую не слухати, а трохи розслабитися і налаштуватися на гру.
Час йде швидко і вже за мить телефон дзвонить в руках дівчини прямо переді мною:
— Люба, я тут бачу, ти сьогодні поставила нову аватарку?
— Так, ти її лайкнув? — дуже весело перепитує дівчина.
— Авжеж. А як щодо вечері?
— Почекай хвилину… — дівчина кумедно прикусила язика. — Зараз кину посилання… — дівчина відвертає телефон від вуха і удає, що відправляє посилання, а потім знов прикладає телефон до вуха й усміхається. — Ну як, скористався?
— Так, кохана… Тепер би ще кхмм.. Ну того самого… Ну для повного щастя.
— Ну добре… — дівчина хитро посміхається. — На тобі й на нього посилання… — вона знов щось клацає на телефоні й усміхається.
— Стоп! — мовить голос з динаміку. — Передайте, будь ласка, телефон наступному учаснику…
Дівчина прямо переді мною зіграла класно. Кокетливо і з гумором, а ще — швидко розрулила ситуацію… Вона на рівні з тим блондинчиком, але я не збираюсь здаватися. Навпаки. Тепер я хочу показати все, на що я здатна: саме з таким настроєм я і взяла смартфон.
— …Ти… Ти така ж, як і всі інші, — почула я з динаміку телефону. — Ви всі продажні, як товар на полицях… Тільки ціну собі набиваєте…
— Знаєте, Ви абсолютно праві, — спокійно відповідаю я. — У всього в цьому світі є своя ціна, навіть у мене.
Всі раптом зацікавлено дивляться на мене: вони напевно очікували, що я почну виправдовуватися або сперечатися, я розуміла це і саме тому обрала іншу тактику. В мене виходить привернути їхню увагу, і більш того, я схоже навіть трохи збиваю з пантелику екзаменатора, бо відповідає він не одразу.
— Правда? І якою є твоя ціна? — здивовано питає мій співбесідник. Занадто велика пауза для здивування. Він погано грає... Не очікував такої відповіді. І це дає мені час на продумування відповіді.
— Ваші щирі почуття, емоції, розум та душа, — одразу кажу я, усміхаючись.
— Стоп! — каже наш ведучий. — Дякую вам всім. Після невеличкого обговорення ми оголосимо десятку кращих. Ця десятка, разом із десятками з двох інших груп, буде змагатися в останньому турі, де шанс буде вже аж п’ятдесят на п’ятдесят…
#415 в Молодіжна проза
#3648 в Любовні романи
#1713 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.07.2022