— Вітаю нашу п’ятисотку! Сьогодні я, Макс Демін, ідейний засновник та один із ведучих цього шоу, власноруч відберу кандидатів, які поїдуть на фінальний відбір! Ті, хто його пройдуть, познайомляться зі мною вже на самому шоу, а поки що уважно слухайте завдання! Ваше перше завдання — зробити селфі з емоціями в фотобудках. Всього кожний має по шість кадрів, без перефотографувань, з першої спроби. Як тільки шість кадрів зроблено, кабінка подає сигнал і треба вийти й звільнити її для наступного претендента. Ті, хто зробив фото, мають проходити по коридору в наступний зал — зал очікування.
Я затамовую подих і уважно слухаю Макса. Слухати умови — дуже важливо, від цього залежить дуже багато. Бо якщо неправильно зрозуміли умови — можна одразу здаватись, нічого не вийде.
— На даному етапі ми обираємо одну людину з кожної п’ятірки, — продовжив Макс. — П’ятірки розглядаються за швидкістю. Тобто, перші п’ять людей, які зроблять снепи, конкурують між собою, потім друга п’ятірка за швидкістю — з шостого по десятого і так далі…. Так ми відберемо двісті людей. Потім ми ще раз переглянемо двісті снепів і відсіємо ще половину кандидатів. Сотня найкращих за емоціями пройде в етапи живого кастингу, про які ми розповімо вже тим, хто пройде. Перед ними ж розкриються і журі нашого конкурсу. А поки що, бажаю вам всім удачі! Покажіть все, на що ви здатні і якщо ваш потенціал зірки вищий, ніж в інших, ви точно пройдете в наступний етап!
Я одразу ж займаю чергу в одну з фотобудок і починаю думати, які емоції обрати.
Через те, що головний приз — роль у романтичному серіалі, то, думаю, треба обов’язково показати мрійливість та закоханість, сум, здивування, образу, серйозність і… авжеж треба ще щось позитивне. Можна радість.
Але, оскільки це буде не комедія, мені дуже важливо не переграти. Все має виглядати природно, так, щоб в мої емоції дійсно повірили.
Для того, щоб їх досягти, я буду використовувати базові прийоми системи Станіславського, тобто, згадаю певні моменти з життя, які підходять під емоції й проживу їх своїм обличчям, зіллюся з роллю.
Отже, мрійливість і закоханість. Стас, конкурс, ми разом проходимо до етапу телешоу… Це буде просто прекрасно. — моє обличчя саме собою розпливається в замріяній посмішці, а очі точно сяють, я це розумію навіть не дивлячись в дзеркало.
Другою покажу сум. Я не проходжу… Так розклеююсь, що програла не тільки в конкурсі у тв-шоу, але й у вступі до університету. Тепер мені доведеться вчитися там, де скажуть батьки й робити те, чого я зовсім не хочу.
Усмішка зникає з мого обличчя, очі вже відкриті не так широко, додаю трохи втоми й опускаю погляд.
Далі буде здивування. Стас один переміг у конкурсі. Очі трохи розширюються, рот злегка привідкривається. Губи розслаблені. Моє здивування не надто виразне, але переграти часто ще гірше ніж недограти, тож нехай залишиться таким, як є.
Другу половину емоцій розпочну з образи. Батьки. Не зважаючи на те, що ми зі Стасом пройшли харківський відбір, вони не хочуть мене відпускати. Я у розпачі. Вони ніколи мене не розуміли й це виводить мене! Крила носа роздуваються, губи скривлюються, а очі трохи примружуються. Погляд зараз просто ідеальний.
З образи переходжу на серйозність. Я серйозно налаштована і не відступлю. Я надто сильно люблю гру, я не можу спасувати, не можу залишитися позаду і не використати цей шанс. Я зібрана і налаштована на перемогу.
І нарешті, я проходжу всі попередні етапи конкурсу. Мої губи відкривають білі зуби, я усміхаюся щиро і відкрито. Мої очі сяють і я буквально всім тілом відчуваю легкість і певну піднесеність. Я щаслива. Я — переможниця.
Тільки-но я завершую підготовку, як кабінка переді мною звільнюється. Напевно, це реально доля.
Мрійливість і закоханість.
Сум.
Здивування.
Образа.
Серйозність.
Радість.
Шість швидких кадрів. Двічі в очах стояли сльози. Від суму і від радощів. Такі різні сльози за усього якихось півтори хвилини. Сьогодні мені вдається зробити все, що в моїх силах.
Виходжу з кабінки повністю задоволеною собою. Все ж, я ще ніколи не була такою щирою в емоціях… Особливо в тих, що даються мені не так легко, а саме в закоханості й радощах.
Спокійно йду повз черги до коридору, який виводить мене до зали очікування.
Там я нарешті можу трохи розслабитись. Не знаю чому, але вся напруга покинула мене саме тоді, коли я зайшла до фотокабінки, тож тепер я планую відпочити морально і фізично, бо наступні етапи мають бути складнішими… І, якщо я пройду далі, сили мені ще знадобляться, тож задрімати зараз здається мені єдиним правильним рішенням. Я займаю вільне місце скраєчку, спираюсь на стінку і прикриваю очі…
***
Тілінь-тілінь. Тілінь-тілінь. Тілінь-тілінь.
Цей противний звук завжди легко будить мене. Але… Я ж не ставила будильник. Сьогодні вихідний і мені не треба вставати в школу.
Тілінь-тілінь. Тілінь-тілінь. Тілінь-тілінь.
— Алісо, вставай, проспиш англійську! — чую як завжди незадоволений голос матері. — А тобі по ній ще ЗНО здавати!
Я ж на кастингу… Це напевно просто дурний сон. Просто сон… — примружую очі сильніше. Відчуваю, що моє серце не на місці.
— Алісо… Вставай, бо ж дійсно все проспиш!… Це безвідповідально! Ти вже доросла дівчинка…
Не можу так більше і все ж відкриваю очі…
— ЩО?!!
***
#416 в Молодіжна проза
#3651 в Любовні романи
#1715 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.07.2022