Розділ 3. Слабкість у виконанні, а також питання родинні.

З кожним учнем вона говорить десь хвилин по п’ять, інколи трохи більше. Я так втомилася, що вже майже засинаю, аж раптом нарешті лунає моє ім’я.

Встаю і підходжу до викладачки.

— Дивись, з серйозними емоціями все супер, а от грайливість і флірт, а також радощі — це все ще твої слабкі місця, — прямо каже Яна. — Але якщо радощі ти хоч якось відіграєш, то твій флірт… Він зовсім нікуди не годиться. Я хочу, щоб вдома ти подумала над цим. Згадай момент, коли твоє серце билося частіше, коли подих захоплювало і в душі ніби пурхали метелики! — натхненно починає Яна. — Щось тепле, тендітне… Цього разу навіть у Стаса вийшло доволі-таки непогано зіграти романтичного хлопця!

Він явно тренувався після програшу в кастингу для реклами минулого тижня!

— Зрозуміло, — я зітхаю та усміхаюсь. — Ну не дарма Стас вважається найталановитішим в нашій студії… Він завжди працює ніби за двох.

Флірт… Закоханість… Мені дійсно важко зобразити те, чому я ніколи не давала навіть шансу розвинутися в самій собі. Все, що я знала про кохання — це те, що воно відволікає. Від усього, а я не можу собі цього дозволити. Я не можу бути незібраною. Бо якщо я не зберусь — мене зіб’ють з мого шляху, шляху, який я всіма силами намагалась захистити, з якого намагалась не відступати не зважаючи ні на що. Мені не можна мати таку слабкість, як закоханість. Вона вб’є мене як актрису. Не дасть йти обраним шляхом. Тому я не закохаюся. Не зараз. Тільки не зараз.

— Обережно! — Стас пригортає мене до себе за плече, як раптом прямо біля мене розхлюпується вода з калюжі, на яку наїхав велосипедист на великій швидкості. — От капець, велодоріжка з іншого боку ж… — хлопець все ще приобіймає мене однією рукою.

І моє серце дійсно починає битися частіше, а подих перехоплює. Чи то від страху, чи то від того, що зараз я можу відчути ледь вловимий аромат його парфуму…

І чому в тебе все завжди виходить краще, ніж в мене… — 
Я зазираю в його зелені очі, коли він простягає пальці вільної руки до моєї щоки.

Я намагаюся не думати. Це просто дотик. Дотик. Нічого такого.
— Війка…

Мимоволі зазираю йому в очі.

— Все, — Стас спокійно стряхує ту кляту війку з моєї щоки і його пальці більше не торкаються мого обличчя.

Я нарешті відводжу погляд.

***

Вже більш ніж пів години сиджу перед вимкнутим компом і думаю лише про одне.
Я завжди захоплювалася ним.

Ми знайомі вже п’ять років і всі ці п’ять років я захоплювалася… Його працьовитістю і наполегливістю, його силою волі, його талантом. Стас, беззаперечно, найталановитіший актор з усіх моїх знайомих. В нього точно велике майбутнє. Його сила не тільки в грі… Він має дуже широкий світогляд, він начитаний і, крім того, дуже спортивний. Окрім акторського, він ще займається паркуром і стріт-файтингом… Все це він робить для того, щоб в майбутньому стати першокласним актором для бойовиків.

Я завжди по-доброму заздрила йому.

Бо навіть вчиться він також гарно. І це при тому, що його батько, на відміну від моїх тата і мами, зовсім не змушує його вчитися, хоча й проти його акторського вибору. Просто ніколи йому сина змушувати…

Він — серйозна людина, займається бізнесом… Він робить все для того, щоб у Стаса було все, що йому треба. Вони, можна сказати, розуміють один одного… А от мама, мама його проти.

Але хоча б один з батьків хоча б не заважає... Це вже дорого коштує.

Я завжди відчувала, що Стас для мене дорожчий за інших.

Може це і є те кохання, яке я ніяк не можу показати?… Хоча, не можу сказати, що у мене в животі прямо метелики пурхали, але серце точно билося частіше.
У мене ніколи не було часу на всю цю любов і романтику…

— Алісо, що ти робиш? — тихий голос мами відволікає від роздумів. — Ти вже пів години як сидиш в кімнаті й так нічого і не зробила?

— Так, — дивлюся мамі прямо в очі. — Я відпочивала. Сьогодні було важке заняття на акторському.

— Алісо, я прошу тебе, зроби щось корисне, — так само тихо продовжила мама.

Ця фраза завжди дратувала. «Зроби щось корисне»… Чому, ну чому вона завжди дивиться на мене так зверхньо? Чому все, що важливо мені, вона вважає чимось зовсім негідним моєї уваги? Чому вона не хоче хоча б спробувати зрозуміти мене?…

— Акторське для мене теж корисне. Бо я буду акторкою. Я стільки років до цього йшла, — спокійно відповідаю матері. — Насправді, воно для мене найбільш корисне, це взагалі єдине, що мені насправді потрібно.

— Алісо, будь ласка… Я не хочу сваритися.

Ще одна її коронна фразочка. Вона не хоче сваритися… Так, вона просто хоче, щоб я стала собачкою, яка постійно виконує її команди!

— Правда? А мені здається, що саме цього ти й хочеш. Я й так вчуся майже на відмінно. Як ти не розумієш: неможливо бути кращою буквально в усьому!

— Якби ти більше часу приділяла алгебрі та фізиці, то, я впевнена, в тебе була б як мінімум десятка.

— Але у мене реально нема часу, мамо! Я взагалі не розумію, навіщо я маю витрачати свій час на те, що ніколи не знадобиться мені в реальному житті!
Чому, ну чому ти навіть не хочеш спробувати зрозуміти мене? Чому ти завжди проти мене? Ти ж моя мати… Я реально мрію, щоб ти визнала мене, щоб прийняла мене і мій шлях…