Розділ 2. Мій шлях. Блокбастер, готуйся!

— Щось сьогодні вас у два рази більше ніж зазвичай неділями! — Яна Адамівна усміхається й обводить оком усіх двадцятьох учнів останнього року кіношколи. — Я чогось не знаю?
Яна Адамівна — моя улюблена вчителька… Вона не тільки добре володіє усім матеріалом, який нам пояснює, але й вміє саме пояснювати. З останнім, на жаль, у більшості інших моїх викладачів (як шкільних, так і репетиторів) завжди були проблеми…

— Так харківський етап відбору на «Блокбастер» вже за тиждень. — спокійно каже Стас. — Хочуть пройти той кастинг. От і поприходили.

Стас як завжди спокійний, але я відчуваю, що цей відбір хвилює і його… Все ж, його батьки налаштовані на акторство ще негативніше, ніж мої, і тому це шоу для нього — реальний шанс довести їм, що акторство — це його стихія… А це справді його стихія. Він — найталановитіший актор-підліток із всіх, кого я знаю..

— Точно-точно! — Яна Адамівна стає трохи веселішою. — Вже відомо як буде проходити відбір?

— Так, — Цього разу відповідаю я. — Спочатку треба заповнити форму на сайті каналу. Там треба завантажити снепи, портфоліо та відеовізитку, якщо є, і отримати персональний ідентифікаційний номер. Потім прийти на живий кастинг з цим номером.

— Якщо пройдеш до певної стадії на регіональному відборі, у тебе можуть спитати цей номер. Ці знімки в деяких випадках будуть вирішувати долю конкурсанта, — додає Альона.

Альона — моя приятелька. У нас є певні спільні інтереси (авжеж, я говорю про акторську гру та зйомки), але при цьому ми не надто близькі… Можливо, через те, що вона не є таким фанатиком гри, як ми зі Стасом, і окрім акторства має в запасі ті самі «запасні варіанти», якими так марять мої батьки. В Альони завжди реалістичний світогляд і вона не чекає, що їй з неба впаде якась роль і вона стане всесвітньо відомою… В якомусь сенсі, вона морально набагато доросліша, хоча за віком вона молодша від за мене на пару місяців.

— На живому кастингу, залежно від кількості бажаючих може бути від трьох до п’яти етапів відбору. Спочатку в фотобудках вони випробують наше вміння відігравати емоції мімікою. — продовжує Стас. — За цими швидкими кадрами мають обрати першу сотню.

— Потім нам дадуть ролі в великій масовій сцені, — підхоплюю я. — І так оберуть тридцять найкращих. Але це все не точно… тільки чутки. Все можуть замінити навіть в останню секунду.

— Так, а поки що тридцятку планують розподіляти на трійки й дати сцену на одну хвилину зі словами, — продовжила Альона. — Кожна з десятьох трійок буде заходити до журі по черзі. Результат, тобто харківську десятку, буде оголошено після того, як журі перегляне й оцінить виступи усіх трійок.

— А якщо відбір буде в п’ять етапів?

— Такої інформації на сайті нема… — Стас розводить руками. — Маю надію, людей буде не так багато, бо вікові рамки дуже вузькі. — він трохи грайливо подивився на мене. — Алісо, а ті хто пройде в фінальну частину, в телешоу, будуть жити разом аж п’ятнадцять тижнів…

Я спочатку напевно навіть трохи червонію, але майже одразу беру себе в руки і відповідаю:

— Стасе, ми ще не те що всеукраїнський, ми ще навіть харківський відбір не пройшли, — нагадую йому. — А ти вже своє «жити разом».

— Точно-точно! Тим паче вони шукають акторів для мелодраматичного проєкту. А мелодрама — явно не твій козир! — додає Міха, трохи зухвально посміхаючись конкурентові. — Ти ж як камінь, такі емоції тобі просто не витягнути…

— В будь-якій мелодрамі є місце розумному і спокійному, впевненому в собі хлопцеві. А от метросексуальні типажі беруть далеко не всюди… — відповідає шпилькою на шпильку Стас. — Це я тобі зі свого досвіду кажу, чисто по-дружньому.

— Та я знімався не менше ніж ти останні роки, що ти мені тут розказуєш…
Насправді вони обидва праві. Обидва з них знімалися в масовках, груповках, рекламах, та грали головні ролі в театральних трупах. Я ж як не любила, так і не люблю театр. Мене цікавить тільки камера…

— Так, хлопці, заспокоїлись, — твердо каже Яна. — Почнімо заняття. Сьогодні будемо відтворювати перший етап відбору — відігравання емоцій на снепах… Будемо працювати до самого вечора, тож зберіться!…
 

***

Як ми все ж таки втомилися… Хоч заняття почалося аж о п’ятій, а зараз лише восьма.

Просто у п’яти з нас з самого ранку були зйомки в масовці, а ще в одного — зйомка в рекламі. На ту зйомку, рекламу модного одягу, брали лише хлопців. З нашої групи до фіналу того кастингу пройшло аж троє: Стас, Міха і Юра. Але на фінальній стадії Стасу сказали, що він занадто брутальний для такого стилю одягу, а Міші — що він занадто м’який. Тож обрали Юру, як найбільш універсального.

Юру часто обирають для реклам, та й взагалі, він дуже фотогенічний. Думаю, в нього могла б вийти непогана модельна кар’єра. Його статура та обличчя більше підходять саме для модельної роботи: він високий, має стандартні модельні параметри для хлопців, нейтральне обличчя… Завдяки своїй універсальності, йому йде майже будь-який стиль одягу. Загалом, він — саме те що треба для моделі-хлопця.

Насправді часто для таких от зйомок шукають моделей, а не акторів… Але в акторів є один великий плюс — вони зазвичай краще відіграють емоції на відео-рекламі. Окрім того, акторська пластика в кадрі зазвичай виглядає дуже органічно. Тож не дивно, що наших дуже часто обирають для всіляких реклам.