Розділ 54

Два місяці в цьому будинку пролетіли непомітно. Ми дійсно стали справжньою, дружною родиною. З дівчатами ми зблизилися настільки, що вони постійно лізли обійматися й ділилися секретами. Паша навіть казав, що вони зі своєю рідною матір'ю ніколи не були такі близькі.

Лариса пару разів приходила провідати доньок. У ці моменти я намагалася непомітно піти, щоб не провокувати зайвих сцен і не бачити її стиснутих губ. Паша давно все пояснив, і їй залишалося тільки змиритися. Сама винна, що не цінувала такого чоловіка. Я ж поруч із Павлом узагалі забула про існування інших.

І він відчував те саме. Через півтора місяця наших стосунків він освідчився мені! Подарував величезний букет і неймовірної краси каблучку – я не очікувала, що все закрутиться так швидко, але всередині більше не було сумнівів: без нього я вже не зможу. Тому сказала «так».

Весілля вирішили зіграти влітку, а поки не кваплячись продумували деталі. Паша наполіг на справжньому святі з найкрасивішою весільною сукнею, сказавши, що оскільки я ніколи не була нареченою, ми зробимо все якнайкраще.

– А взагалі я була готова по-тихому розписатися й усе, – казала я, сідаючи із чашкою чаю на кухні.

– Я просто хочу, щоб цей день запам'ятався тобі назавжди, – усміхнувся Паша.

– Назавжди я запам'ятаю наш перший поцілунок, потім другий і все, що було далі. І те, як ти освідчився мені. А весілля... просто гарний досвід.

– У мене тоді теж не було весілля, – зітхнув він. – Жили скромніше, гроші потрібні були для бізнесу, а не на гулянку. Лариса дулася, але потім оцінила мої доходи... Я не хочу більше повторювати помилок. Хочу зробити все як слід для нас із тобою.

– Тоді давай зробимо як слід, – тепло усміхнулася я.

Ми разом помили посуд. Я вже збиралася йти до дівчат, як Паша раптом притиснув мене спиною до стіни й накрив мої губи пристрасним, гарячим поцілунком, від якого затремтіли коліна.

– Діти ж удома, – прошепотіла я, трохи відсторонившись.

– Так їх же тут немає. Ходімо в спальню, – усміхнувся він і легко підхопив мене на руки.

За зачиненими дверима спальні одяг миттєво полетів на підлогу. Пристрасть накрила з такою силою, що ми повністю втратили контроль. Голова вимикалася – поруч із ним я просто розчинялася.

Пізніше, лежачи в нього на грудях і відновлюючи дихання, я все ж тихенько сказала:

– Нам треба бути обережнішими... У першу вагітність усе вийшло так несподівано, я просто боюся знову обпектися.

– Ти не хочеш більше дітей? – м'яко запитав Паша, погладжуючи мене по плечу.

Я замислилася.

– Не знаю... Можливо, колись. А ти?

– А я б дуже хотів від тебе дитину, – зізнався він. – Мрію про сина. У нас три доньки, час щось змінювати.

– А якщо знову буде донька? – усміхнулася я.

– Ну добре, – кивнув він. – Головне, щоб від тебе.

– Тоді подумаємо про це якось потім. Я ж ще навіть заміж за тебе не вийшла!

– Пропонуєш прискорити процес? – підморгнув він.

– Ну ні! – засміялася я. – Хочу ще трохи просто насолодитися тобою.

– Насолоджуйся. Я теж хочу ще раз насолодитися тобою...

Він знову вкривав поцілунками моє тіло, і я з радістю здалася цій хвилі ніжності. А потім, нависнувши наді мною й дивлячись в очі, Павло тихо промовив:

– Кохаю тебе.

Я завмерла. Серце пропустило удар. Не пам'ятаю, чи чула я ці слова від когось із такою глибиною й щирістю.

– І я тебе кохаю, – шепнула я у відповідь, стискаючи його в обіймах.

Запрошую також на затишну новинку "Нахаба з сусідньої кімнати".