Розділ 53

Увечері, коли Павло повернувся з роботи, а дівчата у своїй кімнаті захоплено гралися, я насипала свіжозварений борщ. Паша одразу вмостився за стіл, із задоволенням принюхуючись до ароматів. А я не втрималася й з порога видала:

– Дівчата, схоже, усе знають. Нас спалили.

– У сенсі? – розгубився Паша, забігавши очима.

– Розмову їхню підслухала. Вони зрозуміли, що я ночую у твоїй кімнаті.

– І що думають з цього приводу?

– Здається, їх усе більш ніж влаштовує. Вони взагалі не проти.

– Ну, раз так, тоді треба з ними нормально поговорити, – посміхнувся Паша. – А то стільки часу від них бігаємо.

Ми покликали дівчат до столу, спершу змусивши їх вимити руки – враховуючи, скільки часу вони проводили з кішкою. Сівши за стіл, діти взялися уплітати борщ, а Дарина одразу вирішила поділитися шкільними новинами:

– Мені сьогодні за поведінку зауваження зробили! Ну а що, я просто сказала вчительці, що вона має такий вигляд, ніби взагалі не виспалася. От вона на мене й розлютилася.

– Доню, – втрутився Павло, насупившись. – Не можна казати людям все, що думаєш. Тобто не завжди. А у твоєму випадку краще взагалі мовчати. Ти ж можеш образити людину або виставити її в поганому світлі.

– Ну тату, я ж просто хотіла, щоб вона відпочила!

– Я думаю, вона й сама розбереться. До того ж я чув, що в неї зараз непростий період у родині, вона на межі розлучення, от і нервує. Не тисни на неї.

– А чому вона нервує? – подала голос Ніка, не відриваючись від тарілки. Її пасма ледь не вмочувалися в суп, тож я одразу акуратно заправила їх і швидко зібрала їй легкий хвостик. – От ти після розлучення тільки щасливішим став! Хай і вона розлучається.

Я не втримала легкої усмішки. Судячи з задоволеної фізіономії Павла, сперечатися з цим твердженням було важко.

– Ну, люба, не завжди розлучення – це добре, – м'яко пояснив він. – Хоча в моєму випадку... так, ти маєш рацію.

– Це тому, що ти з Альбіною спиш? – спокійно випалила Дарина.

Господи! Я ледь не вдавилася повітрям, а Павло закашлявся, прикривши рот долонею.

– Ну... і тому теж, – видавив він, відкашлюючись. – Ви що взагалі таке кажете?

– Ну ми бачили! Тобто я бачила, як вона вранці з твоєї кімнати виходила, – закивала Дарина. – От і подумала: оце довіра в нас до няні, раз вона до тебе по ночах ходить.

Щоки в мене спалахнули. Я віддала перевагу мовчанню й надала Паші право самому викручуватися з цієї ситуації. Мілана тим часом тихенько їла, переводячи погляд з одного на другого й, здається, не зовсім розуміючи того, що відбувається.

– Ну, розумієте... – Павло завагався, а потім подивився на доньок. – Альбіна для нас уже набагато більше, ніж просто няня. Не знаю, як вам правильніше пояснити... Вона – моя кохана жінка.

Дівчата застигли з ложками в руках. Я теж завмерла, боячись навіть зітхнути. Боже мій, він мені особисто ще не казав цих слів вголос! А тут сказав так прямо й без вагань. Я опустила очі, відчуваючи, як серце від дикого хвилювання готове вискочити з грудей.

– А-а, ну добре, – знизала плечима Ніка. – Це ж круто!

– Ага! – підхопила Дарина. – Нам подобається! А ти тепер завжди з нами жити будеш? – із надією запитала вона, дивлячись на мене.

Я розгублено перевела погляд на Павла. Він усміхнувся й ледь помітно кивнув.

– Ну... не знаю щодо «завжди», але поки що – точно так, – видихнула я з усмішкою.

Дівчата засяяли від захоплення й взялися радісно плескати в долоні, щиро святкуючи цю новину. Я й уявити не могла, що все пройде настільки легко й тепло.

Але так було навіть краще. Більше не потрібно ховатися по кутках і здригатися від кожного шурхоту. За день я божевільно скучила за Пашею, і тепер могла зі спокійною душею проводити з ним ночі, не боячись бути застигнутою зненацька. Усе склалося просто ідеально.