Розділ 51

Павло

– Ти чого? – пошепки запитала Альбіна, коли ми тихо спустилися на перший поверх.

Я тримав її за руку весь цей час і лише внизу послабив хватку.

– Просто скучив, – сказав я, одразу притягуючи її до себе й впиваючись у губи.

Альбіна на мить завмерла, але чинити опір навіть не думала – миттєво відповіла на поцілунок, і в мене в голові знову все попливло. Я змусив себе на секунду відсторонитися.

– А якщо дівчата прокинуться? Якщо Мілана побачить, що мене немає? – хвилювалася Альбіна.

– Ну ти ж сама казала, що вона міцно спить. Не думаю, що вона прокинеться й піде тебе шукати.

– І коли ти мене повернеш? – усміхнулася вона.

– Хотілося б тільки під ранок, – підморгнув я.

Альбіна явно була не проти. Я відкрив двері своєї спальні, ми зайшли всередину й зачинилися. Я знову притиснув її до стіни, накриваючи її губи своїми. Вона обіймала мене за шию, притягувала ще ближче, відповідаючи з такою пристрастю, що мій внутрішній звір просто божеволів.

Тепер головне було – робити все максимально тихо, хоча зупинятися не хотілося. Я вкривав поцілунками її шию, опускався все нижче, а Альбіна танула в моїх руках, судомно зітхаючи й торкаючись моїх плечей. Я підхопив її й поніс до ліжка.

Час для нас зупинився. Ми намагалися стримувати емоції й контролювати кожен звук, але як же це було круто – усвідомлювати, що я можу просто покликати її, і вона буде поруч. Хотілося, щоб так було щоночі.

Перед дівчатами ми поки нічого не показували, не хотілося зустріти їхнє осудження, хоча в глибині душі я був упевнений, що вони зрозуміють. Альбіна їм щиро подобалася. Але нав'язувати їм ці новини я не поспішав. Зараз я просто насолоджувався прекрасним тілом Альбіни, яке в напівтемряві вимагало все більше й більше пестощів.

Узагалі вона планувала пізніше піти до себе, але ми довго лежали в обіймах, цілувалися, тихо розмовляли й непомітно для себе заснули.

Прокинувся я від того, що Альбіна різко вскочила на ліжку.

– Ти чого? – позіхнув я, потягуючись.

– Ми проспали! – панікувала вона, зав'язуючи пояс халата. – Чорт, я ж хотіла повернутися до Мілани. А якщо вона прокинеться, не знайде мене й зрозуміє, що я у твоїй кімнаті?! Що вона подумає?

– Не думаю, що п'ятирічна дівчинка побудує такі логічні ланцюжки, – гмикнув я. – Ну, у крайньому разі скажеш, що мені просто було страшно спати одному.

Альбіна не втримала тихого смішка, хитнула головою й миттєво вислизнула за двері. Я ще якийсь час лежав, усміхаючись як дурень. Ніч була просто неймовірною.

Я почувався щасливим, закоханим і окриленим. На роботу сьогодні можна було йти з усмішкою, тому що я точно знав: увечері я повернуся в будинок, де на мене чекає кохана дівчина.

Не знаю, відколи я став подумки називати її коханою, але це було правдою. Варто було їй одного разу підпустити мене ближче – і в мене з’явилася залежність. Я більше не хотів її відпускати. Мені потрібна була тільки вона, вся і повністю. І факт, що Альбіна відчувала те саме, робив мене найщасливішою людиною.

Швидко поснідавши, я поїхав в офіс, бо вже трохи вибивався з графіка. Альбіна залишилася збирати дівчат, а потім вони їхали з водієм. Чорт забирай, формально вона все ще вважалася моєю нянею й виконувала свої обов'язки, але я усвідомлював, що ніяка вона мені більше не підлегла. Вона – дещо набагато більше.

Я поки не знав, чи готова вона провести зі мною все життя й стати справжньою родиною, але сам я хотів цього божевільно. Потрібно буде найближчим часом плавно завести з нею розмову про майбутнє. Поспішати, звісно, не варто, але всередині себе я вже все давно вирішив.