Розділ 47

Здається, гості все не так зрозуміли – хоча між нами з Павлом дійсно відбувалося щось особливе. Поки я намагалася розібратися у власних почуттях, присутні, схоже, уже подумки нас одружили.

Чоловіки весь вечір переглядалися, а потім дивилися то на Пашу, то на мене. Але я намагалася не зациклюватися на цьому. Загалом компанія виявилася чудовою: я побалакала з Мариною, ми навіть обмінялися номерами, і вона покликала мене якось прогулятися.

Невдовзі гості почали збиратися додому. Коли за ними зачинилися двері й ми з Павлом залишилися наодинці, мене знову накрило хвилювання.

– Треба б усе це прибрати, – сказала я, переводячи погляд на заставлений стіл.

– Давай допоможу, – Паша одразу засукав рукави сорочки й узявся збирати посуд.

Ми швидко навели лад. На душі було незвичайно легко й приємно. З динаміків лилася ніжна, чуттєва мелодія. Я помила руки на кухні й повернулася до вітальні, де Павло якраз згортав скатертину.

– Пробач, якщо ці посиденьки тебе втомили, – промовив він.

– Та ти що, усе було круто! Мені сподобалося.

– Ну й чудово. А то я вже думав, що тебе треба рятувати від Марини, – усміхнувся він.

Наші очі зустрілися. У тиші кімнати музика тепер здавалася особливо гучною. Павло на мить замислився, а потім раптом запитав:

– Потанцюємо?

– Що? Тут? – засміялася я.

– А чому б і ні? – він ступив до мене й простягнув руку.

– Ну давай, – з усмішкою відповіла я й вклала свою долоню в його.

Я поклала другу руку йому на плече, а Паша впевнено обійняв мене за талію й притягнув до себе значно ближче, ніж я очікувала. Ми опинилися впритул. Від його близькості й дотиків по тілу побігли мурашки.

– Я так давно не танцювала, – посміхнулася я, намагаючись приховати хвилювання.

– Я теж, – відповів він. – Але, здається, нічого складного.

Павло обіймав мене в повільному танці. Його долоня на моїй талії опустилася трохи нижче, до самого попереку, і мої щоки одразу спалахнули жаром. Усі страхи й сумніви просто розчинилися. Я сама дужче притиснулася до нього, вткнувшись носом у його плече й відчуваючи аромат його парфуму.

Коли мелодія підійшла до кінця, ми сповільнили кроки й знову зустрілися поглядами. Щось між нами остаточно переломилося – ніби ми обоє нарешті усвідомили й прийняли те, чого так довго уникали.

Павло повільно подався вперед. Час довкола ніби сповільнив свій хід, перетворюючи кожну секунду на вічність. Цього разу я не стала сумніватися – подалася назустріч, завмираючи в передчутті.

Наші губи торкнулися – жадібно, впевнено й неймовірно пристрасно. Я з насолодою відповіла на поцілунок, запускаючи пальці в його волосся й даруючи собі повну свободу. Подих перехопило, усе тіло горіло вогнем, і мені вперше за довгий час до божевілля захотілося більшого.