Розділ 46

Павло

Чорт, здається, я трохи затупив, коли побачив Альбіну. Здавалося б, та сама мила, невинна зовнішність, а в мене просто подих перехопило.

Я на мить узагалі забув, з ким стояв і про що йшла мова. Змусив себе хитнути головою й насилу перевів погляд на друга.

– Ось, хотів вас познайомити, – нарешті видавив я. – Це Альбіна. Моя... моя... – я завагався. Господи, я ж навіть не подумав, як її правильно представити! – А це...

Я одразу ж переключився й став швидко знайомити її з усіма. Зібралося шість гостей: чоловіки й одна дівчина – Марина, наречена мого близького друга Гліба.

Альбіна ввічливо усміхалася, кивала кожному й мала розслаблений вигляд, хоча я відчував, як вона хвилюється. Та я й сам хвилювався не менше. Коли ми сіли за стіл, Марина одразу перетягнула Альбіну сидіти поруч із собою. Дівчата миттєво знайшли спільну мову.

– Так, давайте спочатку вип'ємо за вдале завершення проєкту! – азартно потер руки мій помічник Вітя.

– Чудова ідея, – я потягнувся до пляшки. – За те, щоб частіше так збиратися.

Ми дружно цокнулися келихами. На столі стояло пюре, два види м'яса, легкі салати та закуски – усе з перевіреного ресторану, смачно й ніякого клопоту з готуванням.

Альбіна сиділа праворуч від мене, але майже повністю поринула в розмову з Мариною. Наша гостя, поправляючи високий темний хвіст і азартно жестикулюючи, щось безперервно шепотіла їй на вухо.

Я розраховував приділити Альбіні максимум уваги, але в мене її просто забрали. Утім, вона й сама із задоволенням спілкувалася. Я намагався слухати розмірковування чоловіків про плани на наступний місяць, але в якийсь момент мій слух уловив тихі слова Марини.

– От же Паша, нічого не розповідав!

– Що? – зніяковіла Альбіна. – Та між нами нічого такого...

– Та годі тобі! Він нас навіть зі своєю колишньою дружиною знайомити не поспішав, а тебе одразу в компанію привів.

Господи, ну й балаболка, зараз накрутить її, і Альбіна знову закриється в собі...

У якийсь момент дівчата навіть відлучилися «припудрити носик», а насправді, судячи з вереску, що доносився з кімнати, пішли сюсюкатися з кішкою Меліссою. Я ловив себе на дурнуватій думці: я ревнував Альбіну не до чоловіків, а до Марини – просто тому, що вся увага вечора дісталася не мені.

Коли вони повернулися, посиденьки увійшли в найвеселішу фазу. Жарти чоловіків ставали все гучнішими й щоразу змушували дівчат щиро реготати, остаточно руйнуючи офіційну атмосферу.