Розділ 44

Уночі я ледь могла заснути. Чорт забирай, я поцілувалася зі своїм босом! Як таке взагалі могло статися? Ми ж нормально спілкувалися, навіть дружили, а потім він просто шокував мене цим поривом, і я остаточно втратила голову.

Але як же це було приємно! І при цьому – абсолютно неправильно. А якщо я йому скоро набридну? Йому точно набридне, і в результаті мені доведеться шукати нову роботу. А якщо зараз не піддамся – він взагалі може мене вигнати.

Я боялася вступати в нові стосунки. А якщо почуття швидко минуть? А якщо це знову виявиться просто даремно витраченим часом? Ну куди він поліз, усе ж було так добре! Я крутилася з боку на бік, але так нічого й не вигадала. Мабуть, варто удати, ніби нічого не було. Або прямо пояснити йому, що це помилка.

Спала я жахливо. Мілана сьогодні знову спала у дівчат – вони зсунули ліжка й іноді вкладалися разом.

Прокинувшись, я одразу рушила до них, щоб допомогти зібратися. Вони, у принципі, і самі справлялися, але контроль усе одно був потрібен. Від сніданку дівчата відмовилися, нагадавши, що їх усе одно погодують у садочку. Крокуючи на кухню хоча б за чашкою чаю, я побачила там Павла – він якраз тільки-но поставив чайник.

Я сіпнулася, пориваючись піти назад, але на мить зависла у дверях.

– Доброго ранку, – видавила я.

– Привіт, – усміхнувся він. – Чай зараз зроблю. Дівчата будуть?

– Ні, сказали, що будуть їсти в садочку.

Павло кивнув. Я нерішуче присіла за стіл, блукаючи очима по кухні. За хвилину він поставив переді мною чашку й усівся навпроти.

– Усе нормально? – тихо уточнив він.

– Так, – відмахнулася я, але цієї секунди наші очі зустрілися, і він, здається, усе зрозумів.

– Слухай, пробач, – м'яко промовив Паша. – Якщо ти не готова, я зачекаю. Можливо, дійсно квапився.

– Пробач за таку бурхливу реакцію, – нервово усміхнулася я. – Сама не розумію, що зі мною. Не звикла, мабуть... Усе так несподівано сталося, я просто розгубилася.

– Тобі треба, щоб усе було більш передбачувано? Наступного разу попереджати?

– Ні! – засміялася я. – Тоді б я соромилася ще дужче. Просто... я не впевнена, що це взагалі потрібно.

– Хочеш сказати, тобі не сподобалося? – Паша трохи примружився.

Та я пів ночі тільки й думала про його губи! Мріяла знову опинитися в цих гарячих обіймах. Але я панічно боялася, що романтика змінить наше звичне життя далеко не в кращий бік і зруйнує все, що між нами є. Озвучувати це я не стала.

– Складно все, – замислено протягнула я. – Тому не знаю, що робити.

– Серце слухай, – сказав він і на мить накрив мої долоні своїми. Злегка стиснув і так само легко відпустив.

Я одразу ж потягнулася за чашкою, щоб приховати тремтіння в руках.

– Пробач, я не кваплю, – усміхнувся він. – Просто... я ні про що не можу думати, крім тебе.

Я ледь не вдавилася чаєм і втупилася в нього здивованим поглядом.

– Так, я тільки зараз наважився в усьому зізнатися, – продовжував Паша, дивлячись мені в очі. – Але я не підганяю. Ти не мусиш нічого відповідати. Я просто зобов'язаний був це сказати. Якщо через якийсь час ти не передумаєш – ми можемо просто зробити вигляд, ніби нічого не було.

Я мовчки кивнула. У глибині душі я розуміла, що варіант «зробити вигляд, ніби нічого не було» мене теж не влаштовував. Але дати собі час усе обдумати й звикнути до нових почуттів дійсно було потрібно.