Розділ 43

Павло

Ну ось, налякав її. Я ж нічого такого не планував, просто випадковий порив – захотілося її поцілувати, і я вже не міг зупинитися. А Альбіна відповіла! А потім раптом передумала й вирішила, що все це неправильно.

Я ж бачив, що її теж до мене тягне, вона теж до мене щось відчуває. До останнього морозилася через цей статус «начальник-підлегла», але для мене це взагалі не мало жодного значення.

Добре, подумаю про це потім. Я зробив ще пару кіл по басейну. Намагався бодай трохи освіжити голову, тому що в тілі стояла приємна напруга. Та у мене взагалі давно не було жінки, тому організм так дико реагував на Альбіну. Вона була так близько, і я просто втратив контроль.

Вибравшись із води, я витерся, одягнувся й піднявся до себе.

Здається, тепер Альбіна якийсь час буде мене уникати. Я її розумів і не хотів тиснути. Хай бере паузу, аби тільки не вирішила звільнитися. Звісно, можна було б пообіцяти, що це не повториться, але я брехати не хотів – повториться. Мені вже було мало просто дивитися на неї, хотілося все більше й більше.

Підходячи до сходів на другий поверх, я почув, як Альбіна про щось спокійно перемовляється з дівчатами. Вони там усе ще няньчилися з кішкою. Значить, усе нормально, паніка відступила. Я зробив чаю й пішов до себе в кабінет – завтра на роботі намічався складний день.

Не пам'ятаю, як відключився. Прокинувся від дивного відчуття, що за мною хтось спостерігає. Відкривши очі, я здригнувся: на краю ліжка сиділа Ніка й мовчки дивилася на мене.

– Щось сталося? – позіхнув я, протираючи очі.

– Дарина вчора сказала, що ти хочеш відправити нас до бабусі, – максимально серйозно видала вона. – Навіщо?

Я сонний тільки прокліпався, але відповісти не встиг.

– Дарина сказала, що ти просто хочеш побути з Альбіною наодинці. Це правда?

У мене відняло мову. Ідея, звісно, звучить розкішно, але задум був зовсім в іншому.

– Мені здається, Дарині треба поменше розмірковувати на такі теми, – видихнув я. – Сподіваюся, вона це не при Альбіні ляпнула?

– Ні, – хіхікнула Ніка. – Здається, вона не чула. Ну то що? Якщо ми вам заважаємо, ми можемо просто у своїй кімнаті сховатися й не виходити.

– Навіть не думай про це! – усміхнувся я, сідаючи на ліжку. – Ви мені не заважаєте, і наодинці ми бути не планували. До мене просто приїдуть ділові партнери на вечерю, ми будемо обговорювати дорослі питання, от і все.

– Ну добре, – розчаровано хитнула головою Ніка. – Шкода. Я сподівалася, ви хочете побути вдвох.

– Це ще навіщо? – здивовано вигнув брову я. – З чого раптом вам це треба?

– Ну... Альбіна хороша, – замислено протягнула донька. – Вона як мама, тільки краща.

Я знову завис. Здається, мозок ще не прокинувся, тому що до таких розмов я був не готовий. Навіть не знайшовся, що відповісти.

– Я тебе почув, – промовив я. – Але гарантую: до бабусі ви поїдете абсолютно з іншої причини.

– Ну добре, – сказала Ніка й підвелася з ліжка. – Піду далі збиратися.