Розділ 42

Я плавала, злегка відштовхуючись ногами від дна, і відчувала на собі пильний погляд Павла. У підсумку не витримала й хитнула головою:

– Ти чого?

– Ти просто така справжня, – відповів Павло. – Навіть не знаю, як пояснити. Жива. Щира.

Я відкрила рот і на секунду втратила дар мови. Дивний комплімент. Несвідомо пронеслася думка: а які жінки оточували його до цього? Несправжні?

– І що я маю на це відповісти? – усміхнулася я, відпливаючи назад, поки не відчула спиною бортик басейну.

– Та сам не знаю. Нічого, мабуть, – сказав Паша й підплив ще ближче.

Він скорочував відстань повільно, а у мене всередині все стискалося від передчуття. Боже, він навіть не думав зупинятися! Коли він опинився майже впритул, утекти мені було вже нікуди.

Я важко зітхнула, зустрічаючи його погляд. Павло спирався долонями на бортик по обидва боки від мене, заганяючи в імпровізовану пастку. Я навіть не намагалася відплисти. Дивилася на нього в очікуванні: ну все, доплавалася...

Наступної секунди він подався вперед, м'яко взяв моє обличчя в долоні й поцілував.

Його гарячий подих обпік губи, я відчула щокою легку щетину, і голова миттєво пішла обертом. Боже, він дійсно мене цілує!

Секундна розгубленість змінилася чистим інстинктом – я трохи відкрила рот і відповіла на поцілунок. Коли Павло притиснувся до мене щільніше, відчути його оголене, гаряче тіло виявилося справжнім блаженством. Дистанція між нами випарувалася, і мені це неймовірно подобалося.

Я з насолодою подавалася назустріч, обіймала його за плечі, стискаючи все дужче. Господи, я вже й не пам'ятала, коли на мене востаннє накидалися з таким диким, неконтрольованим бажанням. Мозок вимкнувся. На мить мені здалося, що ніхто й ніколи не хотів мене так сильно, як зараз Павло.

Ми цілувалися так, ніби намагалися зжерти одне одного, катуючи губи й жадібно ловлячи повітря. Обійми ставали все міцнішими й нетерплячішими. Це було нереально. Я просто плавилася в його руках, а наступної миті він легко підняв мене з води й усадив на вологий бортик, залишаючись між моїх стегон. Серце вистрибувало з грудей від суміші хвилювання та пристрасті. Було незручно, бентежно, але зупинятися не хотілося.

Але раптом неприємні думки знову нагадали про себе.

– Так, стоп... – важко дихаючи, сказала я й уперлася долонями йому в груди.

Павло неохоче відірвався від моїх губ. Я побачила його потемнілий погляд, і мене обдало хвилею сорому. Чорт забирай, як же це було круто... Але ми тільки-но на повній швидкості перемахнули через усі допустимі межі! Як нам тепер працювати разом? Стало страшно.

– Мені здається, це було вже зайве, – проговорила я, намагаючись повернути голосу твердість.

– Тобі здається, – хрипко відгукнувся він. – Я ж відчував...

– Так, але це нічого не змінює! Ви мій начальник, і все це неправильно.

– Правильно, якщо обоє цього хотіли, – Павло уважно вдивлявся в моє обличчя, розуміючи, що я закриваюся, і зітхнув. – Добре, окей. Я тебе зрозумів. Тобі просто треба трохи часу, щоб усе обдумати... Пробач, якщо поспішив.

Я опустила очі, прибрала мокре волосся з обличчя й зіслизнула назад у воду, одразу ж попливши до протилежного бортика. Навіть не стала просити його повернутися – все одно опинилася до нього спиною. Я швидко вибралася з басейну, підхопила з шезлонга свої речі, притиснула їх до грудей і, не обертаючись, поспіхом покинула приміщення.

Байдуже, якщо він проводжав поглядом мої сідниці й усе інше. Зараз мені просто хотілося втекти.