Розділ 40

– Нарешті басейн! – із радісним криком бігла коридором Мілана.

– Ага! – не відставала від неї Ніка, ледь вписуючись у повороти.

Я не встигала за ними. Сьогодні Павло нарешті наповнив басейн водою, про що давно торочили дівчата. Як на мене – зайва морока й клопоти, але в будинку було тепло, тож цілком можна було собі це дозволити.

Дівчата сяяли від щастя. А от Дарина не пішла: здається, у неї залишився якийсь поганий досвід, раз вона відмовилася плавати. Старша залишилася в кімнаті няньчитися з Меліссою, яка потихеньку обживалася й звикала до вічно шумних мешканців цього будинку.

Мені ж довелося піти за молодшими. Купальника в мене з собою не було, а от у Мілани знайшовся – вона вже кілька разів ходила в басейн. Наглядати за ними все одно треба було, адже Павло ненадовго відлучився попрацювати за ноутбуком – у нього призначили якусь робочу онлайн-конференцію. Але він обіцяв скоро прийти.

Ми рушили на цокольний поверх. Сам басейн виявився не надто великим, проте місця поплавати цілком вистачало: глибина йшла плавно, від зовсім мілкої зони до максимуму трохи менше ніж два метри.

– Тільки на глибину не заходьте! – одразу попередила я. – Інакше я вас не врятую, у мене навіть купальника немає.

– Так купила б! – на льоту вставила Ніка, пробуючи воду ніжкою. – Поплавала б із нами! Хіба ти не хочеш?

Я замислилася. Звісно, заманливо, але явно не зараз.

– Я прийшла просто за вами простежити, – усміхнулася я.

У підсумку дівчата з гучним сплеском гепнулися у воду. Вони набрали з собою м'ячиків, якихось гумових качок, запевняючи, що пташкам теж життєво необхідно поплавати. Я не зводила з них очей, усівшись на лавочці з високим підголівником – майже як на шезлонгу.

Дівчатка дуріли, бризкалися й остаточно про мене забули. Воно й на краще: вони поводилися слухняно, тож я розслабилася. Було б незручно роздягатися чи лізти у воду в домашній футболці. Дівчат я не соромилася, а от те, що Павло міг зайти в будь-яку хвилину, бентежило. А він же збирався зайти.

– Мамо, ну давай з нами! – знову наполягала Мілана. – Ну можеш у ліфчику залізти, яка різниця! Або взагалі без нього. Немає тут нікого чужого, і Паша нікого не пустить.

Я не стримала сміху. Взагалі-то саме Пашу я й соромилася, але Мілані цього було не зрозуміти – вона вже вважала його максимально «своїм».

– Ну ні, – хитнула я головою. – Тут уже без мене.

Дівчата не стали наполягати. І тут у дверях з'явився Павло, який, судячи з усього, почув мої останні слова.

– Дарма ти так, усім місця вистачить, – промовив він, входячи до приміщення в простих вільних штанах і напіврозстебнутій сорочці.

– Я взагалі-то просто прийшла за дівчатами простежити, купатися в мої плани не входило.

– Ти просто не уявляєш, як тут круто, – з усмішкою відповів Паша.

Невдовзі дівчатам набридло, і вони вирішили вилазити. Я одразу простягнула їм м'які рушники. Вони насухо витерлися й зі сміхом утекли нагору. Я вже теж збиралася йти за ними, як раптом Павло почав розстібати ґудзики на сорочці.

– А я, мабуть, поплаваю.

Я зупинилася, а потім помітила, як він підійшов до вимикача. Яскраве світло згасло, залишаючи лише м'яке підсвічування біля самої води.

– Хочеш зі мною? – запитав він.

Серце миттєво забилося частіше. У глибині душі мені цього безумно хотілося, але виглядало б усе якось зовсім неправильно. Я лише зніяковіло відмахнулася:

– Ні, не хочу.

– Дарма, спробувала б, – підморгнув він, скинув сорочку на шезлонг і залишився переді мною в одних штанах.

Чорт забирай, я просто зависла, розглядаючи його. Рельєфний торс, широкі плечі, підтягнуте тіло... Він був гарячий. Раніше я з усіх сил намагалася не звертати на це уваги, але зараз заперечувати очевидне стало просто неможливо.

Я боялася видати себе чи дозволити зайве – розум кричав, що краще піти прямо зараз. Але у Павла щодо цього була зовсім інша думка:

– Ще не пізно передумати.

– У мене немає купальника, – повторила я головний аргумент.

– Плавай без нього, – усміхнувся він і ступив на мілководдя.

Ну ні, це взагалі перебір.

– Тут же майже темно, – Павло обернувся до мене з води. – Я відвернуся, ти швидко зануришся, і все. Нічого видно не буде. Подумай.