Розділ 38

Краще б я не поверталася. Тепер стояла, дивлячись йому в очі, відчувала міцні обійми й долоні на своєму попереку. І відпускати мене Павло явно не збирався.

Я важко зітхнула, помічаючи, куди саме сковзнув його погляд. Усередині все просто переверталося від дикого хвилювання. Треба було терміново щось сказати або спробувати вирватися, але тіло перестало слухатися. Останніми днями все дійсно заходило занадто далеко.

Від різкого крику дівчат Павло нарешті розтиснув руки, і я одразу відскочила на безпечну відстань.

– Мамо, я замерзла! У мене ноги всі мокрі, – вибігла до нас Мілана, дивлячись на свої чобітки.

– Так, треба терміново перевдягтися, – схвильовано відгукнулася я. – Але у тебе інших черевиків немає. Значить, доведеться сидіти вдома.

– Ну ні-і-і! – протягнула Мілана й вередливо тупнула ніжкою.

– Та я думаю, всім уже час йти всередину, – втрутився Паша, перевертаючи шампури. – Ідіть грійтеся. Тим паче шашлик майже готовий, я сам усе принесу.

Дівчатам довелося послухатися, і я з полегшенням рушила слідом за ними. Для мене це був ідеальний привід утекти – від такого вибуху пристрастей уже просто паморочилося в голові. Я допомогла дівчатам перевдягтися в сухий одяг, розвісила мокрі куртки й поставила чобітки ближче до батареї. Після цього ми пішли на кухню, а я поставила чайник, щоб усі точно зігрілися.

Через десять хвилин зайшов Паша з тацею, на якій диміло готове м'ясо.

– Нарешті! Найприємніша частина дня! – Дарина азартно потерла долоні.

Я одразу дістала тарілки, витягла з холодильника кетчуп і швидко нарізала свіжі овочі. Поки ми з Павлом накривали на стіл, дівчата покірно чекали, підганяючи нас поглядами. Я й сама давно не їла нормального шашлику – від одного запаху слинки текли.

Нарешті ми всі сіли за стіл. Розмови миттєво вщухли – м'ясо вийшло просто фантастичним, маринад просочив його ідеально. Навіть дівчата їли мовчки, забувши про свої суперечки.

– Усе, я більше не можу, – першою видихнула Ніка й відкинулася на спинку стільця.

– Ага, – важко дихаючи, підхопила Дарина. – Я зараз лопну!

– Тоді відійдіть від мене подалі! – серйозно заявила Мілана.

Ми з Павлом перезирнулися й знову не втримали сміху.

– Ну, раз наїлися, біжіть до себе, – усміхнувся він донькам.

Дівчатка з радісним криком випарувалися з кухні, а у мене серце одразу закалатало від усвідомлення, що ми знову залишаємося наодинці.

Я вже не знала, куди діти погляд, і повільно доїдала свій шматочок. Паша тим часом тягнувся до пляшки з соком і налив нам по склянці.

– Нереально смачно вийшло, – видавила я, аби якось розбавити паузу.

– Радий чути, – відповів він.

На щастя, Павло більше ніяк не давав зрозуміти, що між нами тільки-но сталося щось особливе. У його погляді не залишилося тієї обпікаючої напруги – він удавав, ніби все як завжди.