Розділ 35

Після магазину ми одразу заходилися маринувати м'ясо. Майже все робив Павло, а я крутилася поруч, допомагала й запам'ятовувала рецепт. Ледве миска з м'ясом вирушила до холодильника, Паша запропонував сам з'їздити за дівчатами. Це було дуже мило з його боку.

Поки його не було, я перемила гору посуду й прибрала на кухні. Не минуло й пів години, як почулися розмови дівчат.

– Ой, мамо, як смачно пахне! – зазирнула на кухню Мілана, поправляючи хвостик. Вихователька в садочку, схоже, зав'язала його занадто туго.

– Дивно, я ж усе вимила, – зазначила я.

– Та це цибулею зі спеціями пахне, – усміхнувся Павло, який зайшов слідом. – Хай м'ясо ще трохи постоїть, а я поки піду вогонь розведу. Чекаю всіх на вулиці.

Дітей двічі просити не довелося – вони давно мріяли про шашлики. Швидко перевдягнувшись у домашні спортивні костюми, усі вийшли у двір. Я накинула легку куртку, у якій було зручно рухатися, і вийшла слідом за ними. На вулиці стояла приємна свіжість, пухнастий сніг переливався на сонці.

– Давайте у квача! – заверещала Дарина, плеснула по плечу Ніку й кинулася бігти.

– Ну все, тобі кінець! – реготнула Ніка й рвонула за нею.

Мілана теж включилася в гру, з писком тікаючи в бік кучугур. Я з усмішкою спостерігала за ними збоку, насолоджуючись моментом. І тут мені в спину прилетіла сніжка! Я обернулася й побачила Дарину.

– Ховайся! – засміялася я.

Але Дарина вже встигла відбігти, а наступна сніжка прилетіла мені в плече від Ніки. Гра захопила миттєво! Я намагалася цілитися їм по ногах, але дівчата вправно ухилялися, зі сміхом падаючи в кучугури, аби тільки в них не влучили.

– Ви ж зараз усі мокрі будете! – зазначила я. – Навіщо ухиляєтеся?

– Так нецікаво! – крикнула Ніка. – Ану, спробуй влучити!

Сміючись, ми добігли до закутка двору, де під величезним навісом біля літньої кухні стояв мангал. Вогонь у ньому вже прогорів, вугілля обдавало приємним теплом. Павло обернувся до нас, коли Дарина випадково влучила сніжкою йому в спину.

Дівчата лякливо ахнули, але він лише азартно усміхнувся:

– Ну все, попалися!

Він зліпив сніжку й вправно відправив її точно в спину Ніки, яка тікала, а слідом – у ногу Дарині. Двір заповнився оглушливим реготом. Дівчата заходилися закидати його у відповідь, але Павло ухилявся. А потім різко розвернувся до мене – і легка снігова грудка врізалася мені в стегно.

– Гей! А мене за що?! – хіхікнула я.

– А ти стоїш тут занадто щаслива, – усміхнувся він.

– Ах так!

Я швидко згребла сніг, стиснула його й кинула в Пашу. Дівчата тим часом переключилися одна на одну, а ми з Павлом влаштували справжню битву. Він підходив усе ближче, я знову нагнулася, але не встигла випростатися: Паша різко ступив до мене й притиснув мої руки до тіла, блокуючи рухи.

– Ну і як ти тепер у мене влучиш? – мовив він, дивлячись мені в очі.

– Значить... іншим разом, – трохи запнувшись, видихнула я.

Серце від такої несподіваної близькості закалатало сильніше. Я дивилася на його щасливе обличчя й зовсім не поспішала відсторонюватися. Розуміючи, що дихання збилося ще дужче, я зробила обережний крок назад, щойно він послабив хватку.

Павло простежив за моїм рухом з хитринкою в очах, але розвивати тему не став.

– Піду до мангала. Якщо хочеш погрітися – ходімо зі мною.

– Ходімо, мабуть, – знизала я плечима, намагаючись повернути голосу рівні інтонації.

Удавати, що нічого не сталося, було неймовірно важко, але залишатися поруч із ним хотілося все дужче.