Розділ 1

– Не очікував, що ти так швидко погодишся, – мовив Павло, коли ми зайшли до вітальні. – Та ще й на такий довгий термін.

– Я й сама не очікувала, – натягнуто посміхнулася я, тримаючи за руку свою донечку Мілану.

Вона зі щирою цікавістю розглядала простору, світлу кімнату, яка мала надто розкішний вигляд. У другій руці я тримала ручку валізи й чомусь усе ніяк не наважувалася її відпустити.

– Так, дуже дякую, – сказав Павло й несвідомо відкинув назад темне волосся. – Я сам вже не справляюся. Роботи купа, та ще й це розлучення...

– Не хвилюйтеся, я з усім впораюся.

Я працювала в нього вже доволі давно – няньчила його двох доньок і проводила в цьому будинку більшу частину тижня. Нещодавно Павло розійшовся з дружиною, і так збіглося, що в цей самий час я розійшлася зі своїм хлопцем. Тоді Павло запропонував мені тимчасово переїхати до нього, щоб я була поруч із дівчатками та допомагала по господарству.

Узагалі-то спочатку я мала зовсім інші плани. Думала на якийсь час повернутися до батьків у село, але потім вирішила, що це я завжди встигну. До того ж працювати у Павла мені щиро подобалося.

Він ставився до мене з душею, грошима не обділяв і взагалі здавався дуже порядною людиною. Я навіть не здивувалася, коли він подав на розлучення. Його колишня дружина явно не цінувала такого чоловіка. Працює він, звісно, цілодобово, але батько – чудовий.

– До речі, – Павло раптово розвернувся до мене, – нікого не напружуватиме твій переїзд сюди? Я маю на увазі, у тебе ж наче були стосунки... Нічого, що ти в мене поживеш?

– Ми розійшлися, – відрізала я, перехопивши його спантеличений погляд. – Він закохався в мою сестру.

– Оу... Жах який, – співчутливо видихнув Павло.

– Та ні, нічого страшного, – хитнула головою я. – Так навіть краще. Усе в порядку.

Звісно, у першу мить я сприйняла цю новину жахливо: проплакала всю ніч. Але потім емоції вщухли, і я зізналася собі, що кохання між нами давно не було. Я перегоріла, Мирон перегорів... Тому я навіть відчула полегшення, коли все нарешті з'ясувалося. Хай хоч у них усе складеться добре. А я своє щастя ще знайду.

– Мамо, а хто в кого закохався? – раптом засмикала мене за рукав Мілана.

Чорт, треба було мовчати. Мені здавалося, донька так захоплена розгляданням інтер'єру, що взагалі не слухає дорослі розмови, а вона, виявляється, усе чула.

– Потім поясню, – шепнула я, сподіваючись, що до вечора вона про це забуде.

Нарешті ми рушили далі будинком. У принципі, я й так знала тут кожен куток, але тепер Павло вів нас на другий поверх, де виділив одну зі спалень.

– Так, я сплю на першому, – пояснював він на ходу. – Кімнат тут багато, тож якщо захочеш, ми можемо виділити Мілані окрему.

– Не треба, хай поки зі мною спить, – відповіла я.

– Добре, – кивнув Павло, звичним рухом засукавши рукава сорочки. – Але пам’ятай, що сусідня кімната теж вільна.

Я вже передчувала, як ми скинемо речі й хоч трохи відпочинемо з дороги, але двері в кінці коридору відкрилися, і звідти з радісним писком вискочили Дарина з Нікою.

Здається, тиша й відпочинок відкладаються.