Більше, ніж кохання
Післямова
Наші діти рано чи пізно підуть від нас. Іноді тому, що просто подорослішали й вирушили будувати власне життя. Іноді — з причин, які ми ніколи не зможемо прийняти до кінця.
А життя вимагає руху вперед. Вимагає знову вчитися радіти сонячному ранку, чашці кави, подорожам, зустрічам, коханим людям. Вимагає знаходити сенс у нових днях навіть тоді, коли здається, що всередині назавжди оселилася порожнеча.
Найбільший подарунок, який ми можемо зробити тим, кого любимо, — продовжувати жити. Повноцінно. Щиро. Сміливо. Помічати красу навколо, сміятися, будувати плани, мріяти й дозволяти собі бути щасливими.
Тому що наші діти завжди хотіли б бачити нас саме такими. Не зламаними горем. Не застиглими в минулому. А з мріями, надіями та планами.
І тому, як би важко не було, ми повинні вчитися жити для себе. Вчитися знову й знову відкривати серце світові. Шукати світло навіть тоді, коли навколо сама темрява. Шукати радість навіть тоді, коли здається, що для неї більше немає місця.
Адже життя триває. І потрібно похвалити себе за пройдений шлях. І прожити решту цього шляху, не забуваючи про власне щастя. Прожити за себе. І за тих, кого ми назавжди збережемо у своєму серці.
Книга присвячується Наталії Миколаївні та її Ретточці — Іринці.
#37 в Жіночий роман
#17 в Сучасна проза
Відредаговано: 23.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
