Розділ 27

Віктор

Я не зовсім розумів, як опинився в тій точці, в якій перебував зараз, і головне — як і куди рухатися далі.

Ще кілька місяців тому моє життя було абсолютно зрозумілим і передбачуваним. Переговори, цифри, контракти, рідкісні зустрічі з родиною, спортзал, вечеря на самоті, телевізор фоном. Усе рівно і спокійно. Без проблем. Без емоційних американських гірок, без дурних вчинків, без безсонних ночей через жінку.

А тепер?

Тепер я, сорокавосьмирічний чоловік, сидів за кермом власної машини й почувався якимось хлопчиськом, якому вперше в житті знесло дах.

Тоді, коли забирав Агату після свята, я ж узагалі не збирався говорити нічого зайвого. Хотів лише привітати. Вручити квіти та подарунок. Підвезти додому. І просто вибачитися.

Але варто було їй сісти в машину...

Варто було побачити її усміхнену, розчервонілу після алкоголю й веселощів, із цими кучерями, довгими оголеними ніжками й привабливими блискучими очима...

І мене понесло. Я не стримався і виклав їй правду. Сказав, що ревную.

Я. Людина, яка Агаті взагалі ніким не була. Яка навіть претендувати ні на що не могла, бо між нами лежала така прірва з обставин, віку, проблем і здорового глузду, що ставало страшно подумати.

І ось я сиджу поруч із нею і цілком серйозно зізнаюся в ревнощах, як якийсь одержимий ідіот.

А потім, коли вже подумки прокляв себе за цей порив, Агата раптом запрошує мене на чай. І так дивиться на мене... Досі пам’ятаю цей погляд. Схвильований. Теплий. Трохи наляканий. І водночас такий відвертий, що в мене всередині все кілька разів перевернулося.

А потім сталося те, про що я навіть фантазувати собі забороняв. І ось тут я взагалі перестав усвідомлювати, що зі мною відбувається. Гаразд Агата. Вона хоча б могла виправдати себе тим, що випила. Що розслабилася. Що я сам підвів її до цього, затиснувши між собою і тим столом.

Але я? Які виправдання були в мене?!

Я ж чудово розумів, що роблю. Розумів, що вона розгублена. Певною мірою зачарована моєю увагою. Адже я бачив, що вона вагалася. І все одно не зміг зупинитися. Бо відчував, що тяжіння між нами — взаємне.

Мене досі прошибало струмом від спогадів про те, як вона сама потягнулася до мене. Як палко поцілувала. Як потім уся тремтіла в моїх руках...

За тридцять років свідомого статевого життя я бачив різних жінок. Красивих. Упевнених. Досвідчених. Але те, як реагувала на мене Агата, зносило мені дах найдужче. Бо в ній не було ні гри, ні фальші, ні кокетства. Вона була справжньою. Була просто собою. І від цього все відчувалося не краще й не гостріше. А глибше. Ніби мені відкривався якийсь новий вимір.

У перші секунди після нашої абсолютно неймовірної близькості я був готовий узагалі на будь-який формат стосунків, аби тільки це не закінчилося. Хоч офіційний роман. Хоч таємні зустрічі. Хоч просто можливість інколи приїжджати до неї й знову відчувати її поруч. Мені було байдуже.

Але потім...

Цей її приглушений голос, у якому чулося хвилювання. Слова, які вона вимовила... Наче вже шкодувала про те, що сталося.

І що мені було з цим робити? Тиснути? Вимагати пояснень? Робити вигляд, що між нами тепер автоматично щось почалося?

Ні.

Я зробив так, як хотіла вона. Просто поїхав. Хоча всередині все буквально вивертало від бажання залишитися.

У результаті я так і не заснув. Пів ночі катався містом. Курив, хоча майже кинув. Намагався впорядкувати думки. Думав, що до ранку відпустить. Ми дорослі люди. Між нами просто накопичилася напруга. Випустили пару — і стане легше.

Ніхріна.

Стало тільки гірше. Бо тепер я дізнався Агату ближче. Я знав, як звучить її голос, коли вона втрачає контроль. Я пам’ятав, як вона реагує на мої дотики. І після цього спокійно дивитися на неї було вже неможливо.

У вівторок, коли приїхав по Агату, перш ніж почати хоч якусь розмову, я довго вивчав її. Намагався вгадати настрій. Зрозуміти її ставлення до мене. Але те, що я бачив, лише ще більше збивало з пантелику. Вона хвилювалася. Ніяковіла. Уникала прямих поглядів.

Але при цьому не виглядала холодною чи відстороненою! І від цього я заплутувався ще більше. Вона хотіла, щоб я зробив перший крок? Чи щоб я взагалі її не чіпав і робив вигляд, що все забув?

Я відчував розгубленість і напруження. А ще кляте бажання знову до неї доторкнутися. Я йшов поруч і не знав, як сказати їй, що хочу продовження. Що хочу її ще. Сильно. До потьмарення в голові.

Я дивився на Агату, поки вона розповідала мені про якісь кургани, старі знахідки й особливості місцевості, а сам розумів, що просто тону в ній. І найстрашніше полягало в тому, що випливати назад мені зовсім не хотілося. Навпаки. Хотілося занурюватися ще глибше.

Слухати її. Дивитися. Запам’ятовувати кожну дрібницю. Те, як вона заправляє волосся за вухо. Як хмуриться, коли про щось думає. Як сміється. Як вимовляє моє ім’я.

У результаті про ту ніч Агата так і не заговорила. Я теж промовчав. Обоє зробили вигляд, що повністю зосереджені на справах. Хоча між нами буквально іскрило!

Питання щодо пунктів договору ми з Агатою вже вирішили. У п’ятницю мала відбутися рада директорів. А це означало, що раніше суботи в мене не буде жодного нормального приводу знову приїхати до неї. І ця думка несподівано вибісила мене сильніше, ніж мала б.

А потім я згадав: завтра середа. День масажу. Припреться цей Філіп! Від самої думки про нього мене знову починало корчити зсередини. І як мені накажете себе поводити? Мовчки сходити з розуму від невідомості? Сидіти й уявляти, чим вони там займаються? Чи висувати Агаті якісь права на неї? Після чого? Одного випадкового сексу?

Чи все ж не випадкового?

Господи.

Я справді до нестями ревнував жінку, з якою в мене по суті нічого не було. І навряд чи могло бути. І це у свої сорок вісім років.

Припливли.

Я сумно всміхнувся сам до себе, зупинившись на світлофорі, і втомлено провів долонею по обличчю. А потім подумав: «Вітаю, життя. Ти досі вмієш дивувати...»