Розділ 25

Агата

— Тоді йдемо? — ледь стримуючи щасливу й водночас розгублену усмішку, озвалася я, сама не до кінця усвідомлюючи, що саме щойно запропонувала Віктору.

У будь-якому разі, — заспокоювала я себе, поки ми діставали мої подарунки з машини, — усе, що станеться цього вечора, я зможу списати на своє сп’яніння.

Повітря надворі було теплим, густим від запаху нагрітої за день землі та квітучих рослин. Над тихою вулицею ліниво висіла майже літня ніч. Білі троянди в моїх руках пахли свіжістю, і цей аромат змішувався із запахом Горового, від якого в мене й досі паморочилося в голові та солодко стискалося в животі.

Зачинивши багажник, Віктор повернувся в салон і заглушив двигун. Фари згасли, і ми одразу потонули в густій темряві, де було чути лише наші кроки й тихий шелест листя.

— Ліхтар чомусь не працює, — прокоментувала я, відчуваючи, як Горовий злегка обійняв мене однією рукою за талію.

Від передчуття нашого «чаювання» я нервувала дедалі сильніше. Саме тому весь час п’яно й безглуздо хихотіла з будь-якої дрібниці. З того, як ми по черзі перечіпалися, сходячи зі стежки. З того, як я двічі наступила Віктору на ногу, а потім гучним шепотом вибачалася, уткнувшись носом йому в плече. З того, як намагалася відчинити двері ключем, хоча вони виявилися незамкненими.

— Ти така мила, коли напідпитку, — тихо всміхнувся Віктор просто мені у вухо.

— Це буває лише раз на рік, — хмикнула я, штовхаючи двері плечем.

Коли ми шумно ввалилися всередину, дім зустрів нас прохолодою й темрявою. Із дитячої не долинало жодного звуку — мама з Арінкою вже спали.

Я тихенько сказала, що пакети можна залишити просто в коридорі. Ми так і зробили. В одній руці я тримала букет, у другій — гарячу руку Віктора, ведучи його за собою на кухню.

Від темряви, алкоголю та близькості Горового мене відчутно хитало. Серце билося швидко й важко, а думки плуталися. Я трохи дезорієнтувалася, взяла надто ліворуч і врізалася стегном у свій робочий стіл. Букет зачепив коробки й клубки ниток, які один за одним посипалися вниз, глухо вдаряючись об підлогу.

— Чорт... — прошепотіла я.

Відклавши букет на підвіконня, я вивільнила другу руку й опустилася вниз, намагаючись зібрати клубки, що розкотилися.

— Агато? — тихо покликав Віктор.

— Секунду... клубки впали, — пошепки відповіла я, повзаючи підлогою й навпомацки виловлюючи нитки.

Я знайшла кілька штук і різко підвелася, складаючи їх назад на стіл. Але щойно встигла випростатися, як Горовий м’яко притиснувся до мене ззаду, обхопивши руками за талію.

Я завмерла.

Усім тілом відчувала його п’янку близькість. Його тепло. Його прискорене дихання. Від цього серце калатало, як божевільне, і ставало важко дихати. Попри всі шари одягу я виразно відчувала, наскільки гарячим і готовим було чоловіче тіло.

Як і моє власне.

Віктор впевнено притягнув мене ще ближче.

— Ти, до речі, обіцяла мене обійняти... — видихнув мені у вухо.

По моїй спині одразу побігли мурашки.

— Точно...

Я повільно повернулася до нього обличчям і обвила руками його шию.

— Дякую... — прошепотіла я, відчуваючи, як одна чоловіча рука лягає на мою талію, а друга повільно піднімається до шиї.

— Це все? — Горовий обдав мої губи гарячим подихом.

Я нервово усміхнулася й м’яко ухилилася, все ще відчайдушно зважуючи в голові правильність того рішення, яке збиралася ухвалити. Але поки я боролася сама із собою, Віктор уже ніжно, майже невагомо, цілував мою щоку, скроню, лінію біля вуха. Його подих ковзав по шкірі, змушуючи все всередині приємно тремтіти. Потім його губи торкнулися моєї шиї.

Я голосно видихнула. Горовий присунувся ближче, і я відчула, як уперлася стегнами в край столу.

— Агато... — хрипко прошепотів він, повільно, але впевнено розстібаючи верхні ґудзики моєї сукні й ніби вимагаючи моєї згоди.

Я відчула його пальці на своїй шкірі й мимоволі застогнала.

У цей момент я остаточно зізналася собі, що просто не можу боротися зі своїм бажанням. Я всім тілом відчувала, наскільки сильно Віктор хоче мене. Відчувала, що є бажаною для нього. І хотіла його у відповідь — відчайдушно, аж до тремтіння.

— Агато... — знову чуттєво видихнув Віктор і завмер, важко дихаючи, ніби все ще давав мені можливість зупинити його.

Але цього разу я відповіла сама. Потягнулася до нього й поцілувала в м’які сухі губи. Одразу глибоко, відверто й гаряче.

Горовий відреагував миттєво.

Він підхопив мене під стегна й посадив на стіл. І всі ті клубки, які я щойно збирала, знову один за одним посипалися на підлогу...