Більше, ніж кохання

Розділ 18

Агата

— Це, — Віктор, обличчя якого перебувало від мене на відстані сантиметрів десяти, тицьнув пальцем у папери, — варіант попередньої угоди, як її бачу я. Поки що просто загальні положення, не оформлені юридично. Я озвучу своє бачення вирішення проблеми. Ти ознайомишся, поставиш запитання, внесеш зауваження. Не обов’язково все вирішувати прямо сьогодні. Я залишу примірник тобі, і ти зможеш усе спокійно обдумати ще раз і написати мені повний та детальний список вимог. Потім уже я покажу нашу «угоду» юристам компанії, ну а там… — він кинув на мене уважний погляд, — там уже будемо дивитися.

Я кивнула, ковтнувши клубок у горлі, і наказала собі не витріщатися, як дівчисько, в його неймовірні очі. І не фантазувати про його губи.

Трясця…

Зберися, Агато!

Він тут, щоб закрити угоду!

Ти теж!

Я подумки смикнула себе ще раз і сіла максимально рівно.

— Отже, — кинувши на мене ще один загадковий погляд, почав Віктор, відкашлявшись, — я розумію твої страхи. Розумію, що тобі потрібні не стільки гроші, скільки надійні гарантії. Тому я пропоную тобі не типовий договір купівлі-продажу.

Я стримано кивнула й нагадала собі, що не повинна танути від красивих формулювань, покликаних напустити туману в моїй голові.

— Я пропоную оформити угоду про переселення зі взаємними зобов’язаннями та відкладеним переходом права власності.

Я мовчки чекала більшої конкретики.

— Це означає, що ми підписуємо базовий пакет документів уже зараз, щоб компанія могла розпочати підготовчі роботи. Але право власності на ділянку перейде лише після того, як ти підпишеш акт приймання повністю готового будинку з усім необхідним.

— Тобто... Спочатку ви будуєте мені будинок, враховуючи всі мої вимоги, потім ми туди переїжджаємо, а вже після цього я передаю права на землю? — уточнила я.

— Так. Доки компанія не виконає своїх зобов’язань перед тобою за договором, вона не зможе розпоряджатися землею.

— Тобто мене не кинуть?

— Не кинуть, — упевнено підтвердив Горовий, а після розгорнув папери. — Усі зобов’язання компанії будуть зафіксовані окремо: підбір і підготовка нової ділянки, будівництво будинку, повна адаптація під потреби Аріни, підключення комунікацій, фінансові компенсації, строки, гарантії та порядок приймання об’єкта. Це буде великий договір із низкою додатків: технічне завдання, будівельний договір, кошторис, графік робіт, гарантії, порядок взаємодії сторін, відповідальність сторін і так далі.

Мабуть, на моєму обличчі з’явився сумнів, тому Віктор серйозно додав:

— Я контролюватиму кожен етап особисто.

Я кивнула, але не поспішала розслаблятися.

— Окей. Загалом я зрозуміла напрямок, — сказала я. — Але давай зафіксуємо одну річ одразу, щоб потім не повертатися до непорозумінь.

Віктор трохи нахилив голову.

— Слухаю.

— Це не «ти мені пропонуєш красиву схему», — я постукала пальцем по паперах, — а потім ми поступово з’ясовуватимемо, що з цього реально можливо, а що ні?

Горовий ледь помітно всміхнувся.

— Ні. Це вже робоча модель. Просто зараз вона в чернетковому вигляді. Ти внесеш свої корективи та пропозиції. Я погоджу все з нашими юристами і фінансистами.

Я на секунду замислилася.

— Добре. Тоді друге запитання. Те, що ти озвучив, означає, що ви від самого початку готові брати на себе не просто грошову компенсацію, а повну організацію та будівництво нового об’єкта під нас?

— Так, — коротко відповів Віктор.

Я примружилася.

— І скільки часу будуватиметься новий будинок?

— Ну, якщо не буде проблем із паперами або чимось іншим, місяць-півтора — цілком реальний термін.

— Але я одразу скажу: переїжджати на цей час ми нікуди не будемо.

— Я так і припускав. Це не проблема.

Повисла коротка пауза.

— Ділянка буде поруч із центром?

— Як ти захочеш.

— Тут ви почнете будувати ЖК. Буде пил, шум та інші «принади». А якщо я захочу будинок у сусідньому хуторі? У Великій Балці?

— Значить, будемо будувати у Великій Балці, — відповів Горовий, дивлячись на мене поглядом, який розвіював будь-які сумніви.

— А якщо виникнуть проблеми із землею? Або ще якісь негаразди?

— Це вже наша зона відповідальності, — спокійно сказав він.

Я трохи відкинулася на спинку стільця. Сиділа й дивилася на Віктора, намагаючись укласти в голові масштаб того, що відбувається, і прикинути всі можливі ризики.

— Ще уточнення, — додала я. — Ти зараз говориш від себе чи від компанії?

Він не одразу відповів.

— Я представляю компанію. І беру участь у формуванні цієї схеми як посередник між компанією та тобою. Я хочу, щоб обидві сторони отримали те, чого хочуть.

Я кивнула, приймаючи відповідь.

— Добре. Тоді далі. — Я трохи розвела руками. — Я правильно розумію, що зараз ви вже оцінюєте, у що це вам обійдеться технічно й фінансово?

— Звісно.

Я ледь усміхнулася куточком губ.

— Є обмеження?

Він подивився на мене з легким інтересом.

— Скажу чесно, у компанії багато ресурсів. Але вони не безмежні.

Я на секунду опустила погляд на папери.

— Добре. Тоді я хочу ще раз нагадати тобі дещо.

Я знову подивилася на Віктора. Він уважно дивився на мене.

— Мені не потрібні гроші заради грошей. І мені не потрібен будинок для галочки. Мені потрібно, щоб життя дитини не погіршилося після цієї угоди.

На обличчі Горового відобразилася дивна емоція, яку я не могла розшифрувати.