Розділ 11

Віктор

Я збирався на зустріч з Астаф’євими. Чомусь сьогодні розглядав себе довше, ніж зазвичай, і звертав увагу на деталі, на які вже сто років не дивився. Усі останні роки ходив із щетиною, підтримуючи необхідну довжину за допомогою тримера. І раптом саме сьогодні мені захотілося її зголити. Навіщо, питається? Виглядати молодшим? Для кого? Для Агати?

Маячня... — подумав я, стоячи вже хвилин десять перед відчиненою шафою. Сьогодні було спекотно, але чомусь їхати у звичайній футболці не хотілося.

— Трясця... — вилаявся я, змінюючи третю футболку й дратуючись на самого себе, сам не розуміючи чому.

Чи то тому, що я й справді хотів сподобатися цій жінці, чи то тому, що одразу при цьому згадував слова Тітова про «особистий підхід», і в мене всередині аж усе закипало.

Зрештою зібрався: вдягнув чорне поло, сині джинси й чорні м’які лофери. Останній погляд у дзеркало: я здався собі трохи піжонським, але переодягатися вже не став — тоді б точно запізнився.

На виїзді з міста я помітив стихійний квітковий ринок. Спершу пригальмував, подумавши купити Агаті й Аріні по букету. Потім знову згадав Тітова й вирішив, що букети — це вже занадто. Наче я й справді підкочую.

У результаті поїхав далі, хоча продовжував думати про квіти й про те, що Астаф’євим це було б приємно. І що нічого кримінального в цьому немає. Але більше квіткових точок дорогою мені не траплялося.

А вже заїхавши на вулицю Агати, я раптом помітив на території одного з викуплених будинків ромашки. Високі, великі, з яскраво-білосніжними пелюстками. Цього разу я все-таки вийшов із машини й нарвав цілий оберемок. Поклав квіти на сусіднє сидіння — і настрій чомусь одразу став кращим.

А за три хвилини я вже стояв із букетом перед дверима й чекав.

Агата відчинила швидко. Спершу зміряла мене розгубленим поглядом, а потім — гострим і навіть насмішкуватим.

— Дякую, але я не люблю ромашки, — вона схрестила руки на грудях, пропускаючи мене всередину.

Я вирішив відповісти їй у тому ж тоні:

— Матиму на увазі. Але ці ромашки — для Аріни. Чи вона їх теж не любить?

Агата на мить розгубилася і, як мені здалося, навіть ледь усміхнулася, але швидко взяла себе в руки.

— Думаю, Аріна не буде проти, — нейтрально відгукнулася вона, поки ми йшли до кімнати дівчинки.

Агата, до речі, теж сьогодні причепурилася. Учора вона була в джинсах і футболці, а сьогодні — у світлих класичних штанах і тонкій блакитній сорочці. Замість недбалого хвостика — легка укладка. Ледь помітний макіяж теж був. Я чомусь одразу це відзначив.

Аріна теж виглядала ошатно: на ній була мила бузкова сукня — до речі, з ромашками, — а волосся було зібране у два хвостики.

— Привіт, Арін, — привітно сказав я, заходячи до кімнати слідом за Агатою, яка, як і вчора, сіла поруч із донькою.

Сьогодні Аріна не лежала, а сиділа. Вона виглядала бадьорішою, а її погляд здавався ще більш усвідомленим, ніж напередодні.

— Аріна сьогодні в гарному настрої, правда? — усміхнулася доньці Агата, беручи її за руку.

Аріна лише ледь підібгала губи. Її погляд уже був прикутий до ромашок у моїй руці.

— Це тобі, — я підійшов ближче й трохи простягнув їй букет.

Я не знав, як довго його тримати і що взагалі робити далі, тому кинув запитальний погляд на Агату.

— Можете покласти квіти їй на коліна, — м’яко підказала вона.

Я так і зробив, а потім присів навпочіпки біля ліжка.

Аріна уважно розглядала квіти, незграбно перебираючи пальцями стебла. Спершу її обличчя ніяк не змінилося, але потім...

Я раптом помітив, як дівчинка почала дуже часто дихати. Її грудна клітка швидко піднімалася й опускалася. Я стривожено подивився на Агату, але та залишалася спокійною, ніби нічого незвичного не відбувалося. За кілька секунд дихання Аріни раптом майже зупинилося. Вона завмерла так нерухомо, що мені на мить здалося — дівчинка зовсім перестала дихати. А потім різко й глибоко вдихнула, ніби організм заново запустився.

Я знову перевів погляд на Агату.

Цього разу вона помітила моє напруження й спокійно пояснила:

— Гіпервентиляція. Іноді таке трапляється в емоційні для неї моменти.

— Це небезпечно?

— Зазвичай ні. Але на її стадії за диханням потрібно стежити.

Потім Агата перевела погляд на доньку й м’яко запитала:

— Арішо, тобі сподобалися ромашки? У тебе на сукні такі самі, бачиш?

Аріна слабко кивнула.

— А ви кудись збиралися? — запитав я, оглядаючи їх обох.

— Думала вивести її на прогулянку, але Аріна впирається.

Я перевів погляд на дівчинку.

— У сусідньому дворі дуже багато ромашок. Ціле море, — я широко розвів руки в боки. — І ще інші квіти там є. Хочеш піти подивитися?

Я мигцем глянув на Агату, і вона одразу відвела очі.

Аріна ж ніяк не реагувала, ніби зовсім не чула мене. Вона методично терла пальцями одне зі стебел — так само, як учора перебирала іграшкового слоника.

Запала мовчанка, яку я не наважувався порушити.

А потім Аріна раптом смикнулася й перевела погляд у бік вікна.

— Нічого собі... — здивовано й радісно відгукнулася Агата.

— Що? — уточнив я.

— Аріна попросилася надвір...