Розділ 23. Поліна

Ранок почався з того, що в моїй голові оселився дуже працьовитий дятел. Він явно вирішив, що мій череп — це елітне дерево, яке терміново потребує капітального ремонту. Я сильніше заплющила очі, намагаючись згадати, скільки вчора було пляшок вина. Дві? Три? Або ми просто вирішили випити весь запас «Вин світу» за один присіст?

​Я лежала на боці, відчуваючи холодну постільну білизну. Повернула голову і... світ навколо мене просто зупинився.

​Поруч лежав Рома. Спиною до мене. Простирадло підступно сповзло, відкриваючи вид на його ідеально підтягнуті сідниці, на які я за десять років намагалася не дивитися, бо «ну він же гей, Поліно, май совість».

​Стоп. Питання номер один: чому він голий?

Питання номер два: чому я, здається, теж?

​Я обережно зазирнула під ковдру. Так, Поліно, вітаю, ти в костюмі Єви. У голові спалахами почали прокручуватися кадри вчорашньої ночі. Вино... Китайська їжа... Мій монолог про монастир... Поцілунок... О Боже, цей поцілунок був зовсім не «дружнім». А те, що було потім... Це був найкращий секс у моєму житті, але була одна маленька проблема: його виконав мій найкращий друг-гей.

​— Ромо! — я не витримала і щосили штовхнула його в плече. — Вставай! Ромо, прокидайся зараз же!

​Він щось пробурмотів, перевернувся на інший бік і відкрив очі. Його погляд був затуманеним, але коли він побачив моє обличчя, у ньому промайнула суміш ніжності й... паніки.

​— Поль? Ти як? — прохрипів він.

​— «Як»?! Ромо, ми що, переспали? У нас був секс? Прямо справжній, дорослий, повноцінний секс?!

​Рома сів у ліжку, абсолютно не соромлячись своєї наготи.

— Ну, судячи з того, що на мені немає трусів, а на тобі — сукні, відповідь «так», Поліно.

​— Але це неможливо! — я схопилася з ліжка, гарячково замотуючись у простирадло, як у тогу грецького філософа, і почала бігати по кімнаті в пошуках свого одягу. — Ти ж гей! Ромо, ти — гей! Як ми могли... Може, ти бісексуал? Ну, знаєш, як у серіалі «9-1-1»? Бак теж був натуралом, а потім з'явився Томмі, і вони почали зустрічатися, але Баку подобаються обоє... Головне, щоб Бак не перетягнув на свій бік Едді, бо фанати не переживуть... Боже, що я верзу?! Ми не в серіалі! Ромо, ти — Бак чи не Бак?!

​— Поліно, заспокойся і послухай мене! — Рома встав, підійшов до мене і спробував схопити за плечі, але я відскочила, як від електричного струму.

​— Не чіпай мене! Я шукаю ліфчик! Де мій ліфчик?!

​— Я не «бі», Поліно. І я не гей, — голос Роми звучав твердо й абсолютно тверезо. — І ніколи ним не був.

​Я завмерла з кросівком у руці. У вухах задзвеніло.

— Що... що ти сказав?

​— Я сказав, що я натурал. Весь цей час. Всі десять років.

​Я дивилася на нього, і відчувала, як моя кучерява голова починає закипати.

— Тобто... тоді в універі? Коли я запитала, а ти кивнув? Ти просто... ти просто десять років мені БРЕХАВ?!

​— Поль, я намагався сказати! — він зробив крок до мене. — На самому початку я хотів пояснити, що ти не так зрозуміла. Але ти так зраділа, що у тебе з'явився «безпечний» друг, ти так щиро ділилася зі мною всім... Я боявся, що якщо скажу правду, ти виставиш мене за двері. А мені вже тоді подобалася одна кучерява дівчина. Дуже подобалася. Вже десять років як.

​Я примружилася, відчуваючи, як гнів витісняє шок.

— І хто вона? Я її знаю? Цю твою «загадкову» дівчину, якій ти присвятив десятиліття акторської майстерності?

​Рома зітхнув і тицьнув пальцем у мій бік.

— Полі... це ти. Це завжди була ти.

​Я мало не впала.

— Я?! Ти зараз серйозно? Ромо, ти десять років грав роль гея, щоб бути поруч зі мною? Ти дивився, як я переодягаюся! Ти слухав мої розповіді про побачення! Ти давав мені поради щодо сексу з іншими чоловіками! Ти дивився мені в очі й брехав про свою орієнтацію кожного божого дня!

​— Я не брехав щодня! Я просто мовчав! — вигукнув він у відповідь. — Щоразу, коли я намагався заговорити про нас, ти вбивала собі в голову, що я — твій «гей-френд», і не давала мені слова сказати! Я здався! Я вибрав бути поруч з тобою як друг, ніж втратити тебе назавжди!

​— Ти обманщик, Романе! — я нарешті знайшла своє худі й почала натягувати його на голову прямо поверх простирадла. — Десять років! Ти був не тим, ким здавався. Ти був шпигуном у моєму ліжку, у моїй душі! Відвернися, мені треба вдягнутися!

​— Полі...

​— Відвернися, я сказала!

​Він важко зітхнув і повернувся до мене спиною. Я гарячково натягувала одяг, руки тремтіли, серце калатало десь у горлі. Я не могла це переварити. Людина, якій я довіряла більше, ніж собі, виявилася великим містифікатором. Він знав про мене все, а я про нього — рівно нічого.

​Вдягнувшись, я схопила свій телефон і побігла до виходу.

— Поліно, почекай! Давай поговоримо! — крикнув він мені вслід, але я вже зачиняла двері.

​Я вилетіла на вулицю, і тільки в машині дала волю сльозам. Я плакала від люті, від сорому і від якогось незрозумілого почуття порожнечі. Десять років мого життя виявилися декорацією. Рома не був геєм. Рома мене кохав. А я... я просто не знала, як тепер дивитися в очі людині, яка бачила мене справжню, поки сама ховалася за маскою.