Розділ 18. Рома

Ми з пацанами окупували диван, як три горгульї на карнизі собору, спостерігаючи за грішним світом. Саня і Єгор уже встигли «заправитися» віскі й тепер перебували у стані вищого філософського споглядання, а я... я просто відчував, як у мене всередині закипає свинець.

​І тут двері відчинилися. Ввалився «Містер Досконалість». Максим.

​— О, дивіться, явився — не запилився, — процідив я, стискаючи склянку так, що вона жалібно хруснула.

​Він виглядав як реклама успішного життя: випрасувана сорочка, дорогий годинник і ця впевнена, трохи поблажлива посмішка людини, яка знає, де лежать усі гроші світу. Поліна буквально підлетіла до нього. Вона сяяла так, що можна було вимикати світло в усій квартирі. І потім це сталося. Вона обхопила його за шию і притиснулася до його губ у довгому, «власницькому» поцілунку.

​У мене в грудях ніби провернули іржавий ніж.

​— Ромичу, завали горизонт, — шепнув Саня, штовхнувши мене ліктем. — У тебе зараз обличчя таке, ніби ти плануєш масове вбивство. Не дивися туди, а то реально луснеш від ревнощів.

​— Я не ревную, — збрехав я так нахабно, що навіть Єгор хмикнув.

​— Ага, розказуй. Чувак, — Єгор нахилився ближче, — я досі не врубаюся, як Поліна — дівчина з мізками — досі не викупила, що ти натурал. Твоя орієнтація на ній написана капслоком. Тобі треба нарешті зізнатися їй, Ром. Прямо зараз, поки цей клерк не забронював її на все життя.

​— Не сьогодні, — відрізав я. — Я не буду псувати їй свято своїми драмами.

​— Ну так, звісно, — Саня закотив очі. — Почекаєш, поки вона вийде за нього заміж, народить йому міні-Максима і попросить тебе стати хрещеним батьком? Оце буде епік. Будеш стояти в церкві з хрестиком і думати: «А міг би бути я».

​Поки ми «перемивали кістки» моїй безнадії, Максим нарешті витягнув свій подарунок. Я примружився. Це був не величезний букет, не прикраса, навіть не коробка з чимось цікавим. Це був конверт. Поліна відкрила його, витягла аркуш і... її обличчя на мить стало дуже дивним.

​— Що там? — Саня витягнув шию. — Невже квитки на Мальдіви?

​Я прислухався. Поліна прочитала вголос: «Сертифікат на інтенсивний курс з управління часом та особистої ефективності для творчих особистостей».

​Я не втримався. Перший смішок вирвався сам собою, а за ним — справжній напад істеричного реготу.

​— Ви це чули? — я ледь не випав з дивана. — Управління часом! Він подарував їй на днюху курс тайм-менеджменту! Боже, Максе, ти просто романтик рівня «Excel-таблиця». Це щоб вона швидше йому сніданки готувала, чи щоб не запізнювалася на його нудні лекції про інвестиції?

​— Слухай, це ж реально жорстко, — гигикнув Єгор. — Це як подарувати дівчині пилосос, але ще гірше, бо пилососом хоча б прибрати можна, а тут треба ще й вчитися.

​— «Особиста ефективність»! — Саня підхопив хвилю. — Поліна, яка не може знайти ключі у власній сумці, тепер буде жити за графіком. Максим, ти геній! Може, ще абонемент до податкової їй подаруєш?

​Поліна, помітивши наш рух, потягнула Максима до нас. Я миттєво зробив кам’яне обличчя, хоча очі все ще сміялися.

​— Хлопці, знайомтеся, це Максим! — радісно оголосила вона, ніби не помічаючи нашого стьобу. — Максе, це мої найкращі друзі: Саня, Єгор і... ти вже знаєш, Рома.

​Максим виставив груди вперед, намагаючись увімкнути режим «альфа-самця». Він простягнув руку Сані з таким виглядом, ніби робив велику послугу.

— Приємно. Поліна багато про вас розповідала. Казала, ви... спортсмени? — він оглянув біцепси Єгора з легкою зневагою. — Ну, в наш час м’язи — це добре, але головне — інтелект і гнучкість розуму.

​Саня, який мав чорний пояс з іронії, навіть не моргнув.

— О, так, Максе. Ми якраз обговорювали твою гнучкість. Подарувати дівчині навчання на день народження — це хід гросмейстера. Ти, мабуть, і на перше побачення їй кодекс законів приніс?

​— Це інвестиція в саморозвиток, — повчально відповів Максим, не помічаючи підколу. — Поліні іноді бракує структурованості.

​— Структурованості? — перепитав Єгор, розтягуючи слова. — Чувак, вона — кучерявий хаос, у цьому ж весь кайф. Ти ще спробуй коту графік відвідування лотка скласти. Дуже «ефективно» вийде.

​Я мовчав, розглядаючи Максима. Він намагався тримати марку, але було видно, як його бісить наш тон. Поліна трохи розгублено переводила погляд з нас на нього.

​— Ну, Ромо, а ти що скажеш? — Максим повернувся до мене, відчуваючи, що я тут головний опонент. — Тобі як мій подарунок? Ти ж, як «найкращий друг», маєш розуміти важливість росту.

​Я повільно встав, стаючи на пів голови вище за нього. Подивився на браслет «Більше ніж дружба» на своєму зап’ясті, потім на нього.

— Знаєш, Максе... — я зробив паузу, насолоджуючись моментом. — Коли людина кохає дівчину з такими кучерями, вона дарує їй Dyson, щоб ці кучері сяяли. А коли людина хоче її переробити під свій зручний формат — вона дарує сертифікат з менеджменту. Ти просто не за ту команду граєш, старий.

​У кімнаті на секунду стало дуже тихо. Поліна широко відкрила очі, а Максим зблід. Вечірка тільки починалася, але я вже знав: цей «тайм-менеджер» тут ненадовго.