Розділ 8. Рома

Це був вечір, коли я остаточно зрозумів: бути хорошим хлопцем — це шлях у нікуди. Поки Поліна там, у «Амальфі», будувала плани на майбутнє з Ідеальним Максимом, я сидів у своїй машині, дивлячись на нічне місто, і відчував, як у мені щось ламається.

​— До біса все, — процідив я крізь зуби, кидаючи ключі від машини в бардачок. За кермо я сьогодні не сяду не тому, що я такий правильний, а тому, що планую стерти цей вечір зі своєї пам'яті за допомогою алкоголю. Багато алкоголю.

​За десять хвилин я вже був у «Indigo». Гул басів, неонове світло і запах перемішаних парфумів та спиртного. Те, що треба. Я пробився до бару й замовив подвійне віскі. Потім ще одне. А потім перестав рахувати.

​— Ти виглядаєш так, ніби щойно поховав своє щасливе життя, — почувся поруч м’який, трохи хрипкий жіночий голос.

​Я повернув голову. Поруч на високому стільці сиділа брюнетка. Міні-сукня, що ледь прикривала стегна, голі плечі, які мерехтіли у світлі софітів, і погляд, у якому не було нічого від «ідеальної сім’ї». Тільки чистий, зрозумілий азарт.

​— Можна й так сказати, — я криво всміхнувся, розглядаючи її. Вона була гарна. Сексуальна. І, що найголовніше, вона не була Поліною. — Що п’єш?

​— Сьогодні — все, що горить, — вона підморгнула мені.

​Я жестом покликав бармена й оплатив її коктейль. Флірт почався миттєво. Я знав, як це робити, я вмів бути тим самим «гарячим блондином», на якого западають дівчата. Вона робила мені компліменти, її долоня ніби випадково торкнулася мого коліна, а погляд ковзав по моїх губах.

​— Я Оля, — прошепотіла вона, нахиляючись так близько, що я відчув аромат її парфумів.

— Роман.

​— Знаєш, Ромо... тут занадто гамірно, — вона провела нігтями по моєму передпліччю. — Тобі не хочеться перебратися в якесь тихіше місце? Наприклад, до тебе?

​Я кивнув. Мені було байдуже куди, аби не залишатися наодинці зі своїми думками. Розрахувався, викликав таксі й вивів її за руку на вулицю. Щойно двері авто зачинилися, Оля притислася до мене. Поцілунок був агресивним, з присмаком алкоголю і розпачу. Я відповідав їй з якоюсь люттю, намагаючись витіснити з голови образ Поліни в тій чорній сукні.

​Потім був ліфт, де ми ледь не знесли стіни. Моя квартира. Ліжко. Все відбувалося на автопілоті. Тіло працювало, інстинкти вели гру, але я був ніби в тумані.

​Ранок зустрів мене молотком, який гатив зсередини черепа. Я розплющив одне око, відчуваючи сухість у роті й важкість у всьому тілі. Світло з вікна безжально різало очі.

​Я повернув голову. Поруч, накрита краєм моєї ковдри, лежала гола дівчина. Брюнетка.

​— Бляха... — прохрипів я, намагаючись згадати її ім'я. — Хто ти?

​Дівчина здригнулася й прокинулася. Вона сіла, не дбаючи про те, щоб прикритися, і подивилася на мене поглядом, у якому було більше презирства, ніж у всіх моїх колишніх разом взятих.

​— Оля я, придурку! — вона різко встала й почала збирати свій одяг, розкиданий по кімнаті.

— Вибач, Олю... я просто... вечір був важкий.

​Вона влізла в свою сукню і обернулася до мене, застібаючи блискавку з таким звуком, ніби розрізала мені мозок.

​— Важкий вечір? Та ти ідіот, Ромо! Ти хоч розумієш, що ти робив усю ніч? — вона майже кричала. — Ти весь час торочив про якусь Полі! «Кучерява, я тебе кохаю», «Поль, я не гей», «ти єдина і неповторна»! Ти навіть коли рухався в мені, стогнав її ім’я!

​Я застиг. Холодний піт проступив на лобі.

​— Я... я так говорив? — мій голос тремтів.

​— Ти не просто говорив, ти сповідався, як перед священиком! — вона вхопила сумочку й попрямувала до виходу. — Знаєш що? Ти козел. Нещасний, закоханий козел. Більше не дзвони мені. Хоча ти й так не згадаєш мій номер.

​Двері моєї квартири зачинилися з гучним гуркотом.

​Я впав назад на подушки, закривши обличчя руками. Серце калатало десь у горлі. Значить, я все видав. Не їй, а якійсь випадковій дівчині з клубу. Але це було правдою. Десять років я тримав це в собі, і алкоголь просто зірвав дамбу.

​«Я не гей. Я тебе кохаю».

​Я сів на ліжко, дивлячись у порожнечу. Якщо я так легко розбазікав це незнайомці, то скільки ще я протримаюся поруч із Поліною, поки вона готується до весілля з Максимом?

​Я взяв телефон з тумбочки. Три пропущені від Поліни. Одне повідомлення:

«Ромичу, прокидайся! Максим запросив мене на сніданок, і мені ТЕРМІНОВО треба знати, чи ці туфлі підходять до джинсів! Чому ти не береш слухавку?!»

​Я відкинув телефон убік. Мені хотілося вити.