Розділ 5. Рома

​Підніматися на її поверх було все одно що йти на ешафот, тільки замість ката нагорі мене чекала дівчина з копицею неслухняного волосся та коробка донатів у моїх руках. Я купив шість штук. Величезних, з рожевою глазур’ю, шоколадною крихтою і такою кількістю калорій, що від одного вигляду можна було отримати цукровий діабет.

​— Ромо! Ти здурів? — замість вітання вигукнула Поліна, тільки-но я переступив поріг. Вона вхопилася за голову, дивлячись на коробку. — Шість донатів? У мене побачення з Максимом у суботу! Ти що, хочеш, щоб я в сукню не влізла? Щоб у мене боки висіли, як тісто з діжі?

​Я зачинив двері ногою, намагаючись не дивитися на її коротенькі шортики.

— Від одного пончика ще ніхто не помирав, Поль. Тим паче, я допоможу. З’їм п'ять, щоб вони не бентежили тебе своєю присутністю в цій квартирі.

​«Насправді, я б хотів, щоб ти набрала кілограмів десять і цей клятий Максим взагалі не прийшов», — подумав я, але вголос, звісно, видав лише спокійне: — Давай, спочатку, поки що займемося твоїм дефіле. Я готовий бути твоїм суворим журі.

​Я звичним жестом вмостився на її ліжку, спершись спиною на м’яке узголів’я. Поліна забігла в гардеробну, і через хвилину її голос пролунав з-за дверей:

— Починаємо з бази, Ромчику! Адже образ будується з фундаменту.

​Коли вона вийшла, я ледь не проковтнув язика.

На ній був комплект мереживної білизни кольору нічного неба. Темно-синій, майже чорний, він так контрастував з її світлою шкірою, що в мене перед очима попливли плями. Вона почала крутитися перед дзеркалом, поправляючи бретельки.

​— Ти збираєшся з ним спати на першому побаченні? — голос підвів мене, давши півтону хрипоти.

— Ні, звісно! — вона фиркнула, розглядаючи свій профіль. — Але Ромо, це ж побачення! Може статися що завгодно. Я маю почуватися впевнено. Ну, як тобі?

​Як мені? У моїх сірих спортивних штанях у цей момент відбувалося справжнє повстання. Мій організм, на відміну від моєї витримки, не збирався грати в гей-френда. Реакція була миттєвою і занадто очевидною.

​— Непогано... — я швидко схопив декоративну подушку, що лежала поруч, і прикрив нею пах, ніби просто підкладаючи під лікті для зручності. — Але, знаєш, надто... агресивно. Давай щось скромніше.

​— Це ж під сукнею, Ромо! — вона закотила очі. — Окей, експерте, зараз інший варіант.

​Вона знову зникла. Я зробив глибокий вдих, намагаючись згадати таблицю множення або результати останнього чемпіонату світу з футболу. Не допомагало.

Другий вихід був у чорному комплекті. Більш стриманий, але від того не менш сексуальний. На тонких мотузочках, що підкреслювали її стегна.

​— Оце гарно, — видавив я, міцніше притискаючи подушку до себе. — На цьому зупинимося. Давай сукню.

​Поліна, не соромлячись — ну а чого соромитися «подружки»? — взяла червону сукню з вішалки і почала одягати її прямо перед моїми очима. Вона прослизнула в тонку тканину, вигинаючи спину, щоб застібнути блискавку. Тканина облягала її фігуру, як друга шкіра.

​— Ні, — вона невдоволено скривилася, дивлячись у дзеркало. — Ромо, глянь, під цією сукнею видно шви від чорного бюстгальтера. Це жахливо. Весь образ псує.

​Я мовчки кивнув, бо слова застрягли десь у районі кадика.

Вона скинула червону сукню і витягла іншу — чорну, на тоненьких бретельках, з неймовірно низьким вирізом на спині. Одягла її.

​— Знову видно! — вона роздратовано смикнула за бретельку білизни. — Так, план Б.

​І тут вона просто просунула руки під сукню. Я бачив, як вона розстібає застібку. Секунда — і вона витягла свій чорний бюстгальтер прямо з-під сукні, недбало відкинувши його в бік. Тонка тканина сукні тепер лягла безпосередньо на її тіло.

​— О! Тепер ідеально! — вона радісно закрутилася, і я побачив, що сукня настільки тонка, що не залишає місця для фантазії. — Так нічого не видно, правда?

​Я сильніше втиснув подушку в пах. Здавалося, ще секунда — і я просто вибухну. Кожна клітина мого тіла кричала про те, що я хочу скинути цю подушку, встати і показати їй, наскільки я «гей».

​— Так... супер... — прохрипів я. — Тобі дуже пасує. Максим оцінить. Сто відсотків.

​— Ти мій золотий! — Поліна підбігла до мене і чмокнула в щоку. Від неї пахло ваніллю і чимось солодким. — Що б я без тебе робила? Ти якийсь спітнілий і блідий. Я піду поставлю каву і викладу ті твої калорійні бомби на тарілку.

​Я встав, не випускаючи подушку з рук, поки не переконався, що можу дійти до дверей так, щоб не спровокувати міжнародний скандал.

— Я... я в туалет на хвилинку. Готуй каву.

​Зачинивши за собою двері ванної, я вхопився руками за край раковини. Подивився на себе в дзеркало. Обличчя горіло, очі були дикими.

— Ти або помреш сьогодні, або станеш ченцем, Ромо, — прошепотів я своєму відображенню.

​Я ввімкнув холодну воду і просто почав вмиватися, намагаючись змити з себе це солодке катування. Попереду був вечір з пончиками та обговоренням того, який же цей Максим «класний». І це було лише початком мого персонального пекла на цей тиждень.