Розділ 3. Поліна

Це був вечір великого полювання. Принаймні, так я собі це уявляла. Коли я натиснула на дзвінок квартири Роми, у мене в голові вже був готовий план: ми заходимо, він сяє, серця розбиваються, і ми нарешті знаходимо йому когось гідного.

​Двері відчинилися, і я ледь не впустила свою сумочку.

​— Ромо! Це що? — я вказала пальцем на його безрозмірну темно-синю худі, яка приховувала все те багатство, над яким він потів у залі останні два роки.

​— Одяг, Полі. Звичайний одяг, — він притулився плечем до одвірка, виглядаючи так, ніби зібрався на винос сміття, а не на завоювання чоловічих сердець.

​— Ні, це злочин проти людства! — я без церемоній заштовхала його всередину і попрямувала до шафи. — Ми йдемо шукати тобі хлопця, Ромо, а не ховатися від податкової. Ти маєш бути як на вітрині — «купуй, бо пошкодуєш!».

​Через десять хвилин суперечок і моїх обурених зойків я таки витягла з його нетрів білу сорочку з тонкої бавовни та темно-сині джинси, які сиділи на ньому просто ідеально.

​— Стань рівно, — скомандувала я.

​Він зітхнув, але підкорився, розправивши плечі. Я підійшла впритул. Від нього пахло свіжістю і чимось таким терпким, що в мене на мить запаморочилося в голові. Треба мені теж знайти такий парфум... або хлопця з таким парфумом.

​Я почала застібати ґудзики на його сорочці. Один за одним. Мої пальці торкалися його грудей, і я відчувала, як він затамував подих. Рома стояв нерухомо, як статуя, лише його очі — яскраві, блакитні — пильно стежили за моїми рухами.

​— Останній залишимо розстебнутим, — прошепотіла я, розправляючи комірець. — Щоб була легка недосказаність.

​Потім я взяла його шкіряний ремінь. Рома ледь помітно напружив живіт, коли я просувала пасок крізь петлі джинсів. Мої руки були так близько до його пряжки, що я на мить замислилася: «А не занадто це інтимно навіть для друзів?». Але ні, дурниця. Він же Рома. Мій безпечний, чудовий Рома. Я клацнула застібкою ременя і поплескала його по животу.

​— Тепер — ракета. Бомба. Петарда! — я відступила на крок, милуючись результатом. — Ти просто секс-символ, Ромчику. Тепер ходімо.

​Клуб «Rainbow» зустрів нас не пір’ям і блискітками, як я очікувала після перегляду американських серіалів, а цілком пристойним мінімалізмом.

​— Ого, — я роззирнулася навколо. — А де ж трансвестити на підборах і латексні костюми?

​Тут були звичайні чоловіки. Хтось у сорочках, хтось у футболках, хтось у піджаках. Вони сміялися, пили коктейлі, і якби не вивіска на вході, я б ніколи не здогадалася, що це тематичний заклад.

​Рома поруч зі мною був напружений, як оголений дріт. Його плечі були підняті, а погляд метався по залу так, ніби він шукав найближчий пожежний вихід.

​— Гей, розслабся, — я штовхнула його ліктем під дих. — Тут усі такі, як ти. Ніхто на тебе не нападе... хоча, чесно кажучи, я б на їхньому місці напала. Глянь, який ти красунчик!

​Ми підійшли до бару.

— Нам два коктейлі, — замовила я. — Мені «Голубу лагуну», а моєму другу... щось під назвою «Красунчик». Є таке?

Бармен підмигнув мені й почав чаклувати над шейкером.

​Коктейль виявився неймовірним — солодким, із присмаком тропіків. Я зробила великий ковток, а от Рома до свого навіть не торкнувся. Він просто тримав склянку, дивлячись у неї так, ніби там плавала отруйна змія.

​— Ром, ну ти чого? Ти бачиш, як вони на тебе дивляться? — я знову штовхнула його.

​І це була правда. Відколи ми зайшли, на Рому поглядало щонайменше п’ятеро хлопців. І це були не просто погляди «привіт, як справи», а конкретні такі «роздягаю тебе очима» скани. Один бородань у кутку навіть ледь не впустив свій телефон, коли Рома розвернувся до нього профілем.

​— Тут майже всі такі симпатичні, — зауважила я, посьорбуючи напій. — Я б ніколи не подумала! От чесно, Ром, якби не знала, що вони геї, я б сама до половини тут підійшла. Глянь на того в поло! Який прес!

​Рома лише ще сильніше стиснув склянку.

— Я хочу піти звідси, Поль, — глухо промовив він.

​— Ні-і-і! Ми тільки прийшли! Глянь... о! Оце те, що треба!

​Хвилин десять я спостерігала за хлопцем за столиком навпроти. Світленький, з акуратною борідкою, у дуже стильному піджаку. Він просто не зводив очей з Роми. Його погляд був таким пронизливим, що я навіть відчула мурашки.

​— Ром, повернися праворуч. Бачиш блондина? Він на тебе дивиться вже цілу вічність. Він просто ракета! Йди познайомся. Або я сама піду і візьму його номер для тебе. Серйозно, він такий гарненький, я аж сама трохи заздрю.

​Рома неохоче повернув голову. На мить він застиг. Його обличчя вмить змінилося — від повної апатії до абсолютного шоку.

​— Валера? — вигукнув він, і в його голосі було стільки здивування, що я аж підстрибнула.

​Той хлопець, Валера, теж здригнувся. Його очі розширилися, і він виглядав так, ніби побачив привида або податкову перевірку. Вони дивилися одне на одного секунд двадцять, і між ними явно пролетіла якась іскра... але не та романтична, на яку я сподівалася, а швидше панічна.

​— Ви знайомі? — я ледь не заплескала в долоні. — Ну все, це доля!

​— Це чувак з мого бізнес-центру, — процідив Рома крізь зуби, не відводячи погляду. — Він працює поверхом нижче. Ми на перекурі іноді бачилися.

​— Та ти що! — я була в захваті. — І ти не знав, що він теж гей? Оце так поворот! Ромо, йди до нього! Ну ж бо! Він явно хоче з тобою поговорити.

​— Ні, — Рома раптово схопив мене за руку. Його хватка була сталевою. — Нікуди я не піду.

​— Чому? Він же красень! Може, це твій шанс! Може, він — твоя доля, а ти тут ламаєшся як цілина!

​— Все, досить з мене на сьогодні, — Рома поставив неторканий коктейль на барну стійку з таким звуком, що на нас обернулися. — Нам пора. Негайно.

​Він просто потягнув мене до виходу, ігноруючи мої протести. Я ледь встигала переставляти ноги на своїх підборах.

​— Ром! Ну ти й зануда! Перебірливий зануда! — кричала я вже на вулиці, намагаючись вирвати руку. — Він же на тебе так дивився! Ти йому сподобався! Чого ти тікаєш?